Як свідчить історична практика, підкуп виборців – не нове явище в українській політиці.
Адже, ще за часів «каменяра» Івана Франка, який балотувався до сейму від УДП, діяла така практика. Щоразу суспільно-політичному діячеві до перемоги не вистачало кілька десятків голосів: то 30, то 50.
«Один польський селянин підрахував, що у 1895 році селяни-хруні (а так називалися ті, хто продавав своїх голоси, бо «хрунь» – це свиня), на виборах з’їли 70 км ковбаси. Уявіть, собі – 70 кілометрів!!!», – навів приклад кандидат історичних наук Ігор Чорновол. Про ще одну передвиборчу технологію тих часів розповів політолог Євген Ланюк: «Уже тоді була поширена практика цілеспрямованої «нарізки» виборчих округів, щоб в одному окрузі було більше соціальної групи, яка б обрала потрібних делегатів».
У підсумку, у Галицькому сеймі опинився адвокат і громадський діяч Теофіл Окуневський. Він певний час навіть представляв інтереси радикалів. «Це був старший чоловік, який солідаризувався з радикалами, але мав великі упередження щодо їхньої програми, бо у ній були присутні ідеї марксизму, які Окуневський не хотів визнавати. Тим не менше, не будучи у радикальній партії, він він представляв їхні інтереси».
Отож, як бачимо, як і наприкінці ХІХ століття, так і тепер, на Західній Україні учасники передвиборчих перегонів активно вдавалися до «чорних» технологій: купували голоси, ставили палки в колеса конкурентам…
