16 лютого, близько дев’ятої вечора, в Шумську 51-річний Олександр Бойко повертався додому від батьків. Він їхав велосипедом, а позаду нього на шаленій швидкості мчав «Мерседес-Спринтер», за кермом якого був п’яний водій. Усе сталося миттєво – сильний удар, і Олександра відкинуло на кілька метрів уперед. Від отриманих травм – множинних переломів кісток, перелому хребта, черепно-мозкової травми та розриву внутрішніх органів – чоловік загинув на місці. Трагедія сталася на очах у його племінника…
«Дядю Сашка збили…»
Олександр Бойко загинув на тому ж місці, де рік тому загинув 17-річний Юрко Ящук. Містечко ще не заспокоїлося від першої трагедії, як сталася друга. І знову через п’яного водія… І хоча цей водій не посадовець, його в Шумську знають усі. Він родом із Брикова, що поблизу Шумська, але кілька років тому побудувався в райцентрі. Розповідають, що його вже давно потрібно було позбавити водійських прав, бо не раз сідав за кермо нетверезий і через це розбив не одну машину, а тепер ще й забрав життя людини… На відміну від директора Кременецького лісгоспу, який збив на смерть підлітка, тому не вдалося втекти з місця події, його відразу затримали…
Сестра загиблого Галина Андріївна розповідає, що Олександр часто приїжджав до них з батьками допомогти по господарству, а того вечора заїхав просто в гості.
– Чи, може, його доля до нас привела?! – міркує пані Галина. – Сашко був якийсь мовчазний, посидів з нами, повечеряв, і сказав, що вже пізно, треба їхати… Ми ще передали дещо дітям у торбинці і попрощалися. За ним відразу пішов мій син Петро, йому потрібно було до центру. Відійшов метрів 300 від дому і якраз побачив, як сталося те жахливе вбивство, бо інакше це назвати не можу. Син прибіг додому зі страшним криком: «Дядю Сашка збили…», то мені той крик ще досі у вухах стоїть…
Тіло Олександра лежало на дорозі, трохи далі по іншому боці від нього лежав велосипед з торбинкою, прив’язаною до сидіння, з передачею для дітей, а трохи далі стояв бус із розбитим лобовим склом і зігнутим капотом. Невдовзі приїхали правоохоронці, швидка, але зарадити вже нічим не могли. «Якби то була легкова машина, то, може, він би й вижив, а так…» – лише розвели руками медики.
– У мене напередодні було погане передчуття, на душі було тяжко і сни погані снилися, – пригадує сестра. – Але я й подумати не могла, що станеться біда з Сашком… Він був для нас великою підтримкою і опорою. І навіть тепер рука тягнеться, щоб йому зателефонувати. Три роки тому наша мама перенесла інфаркт, то він сидів біля неї, не відходячи. Допомагав не тільки нам, а й сусідам у будинку, а через специфіку своєї роботи ще й усьому Шумську.
Сам виховував чотирьох доньок…
Олександр Андрійович з 1990 року працював проектантом у Шумському газовому управлінні, згодом його підвищили до старшого майстра, він займався експлуатацією газового обладнання в районі. Сталося так, що сам виховував чотирьох доньок – Надію, Анастасію, Олександру та Юлію. Дружина його покинула, коли наймолодшій доньці було півтора року. Нині доньки вже дорослі: найстаршій – 24 роки, а наймолодшій – 17.
– Діти за ним гинули, бо він був їм і за тата, і за маму, – кажуть рідні. – Він за них стояв горою, його всі в Шумську знали й казали: «Знову йде Сашко зі своїми дівчатами-красунями». Двох доньок уже заміж віддав. Надія у невістках в Озерній Зборівського району, у них з чоловіком двоє діток – п’ятирічна Оксанка і десятимісячний Давидко. А торік у жовтні вийшла заміж Олександра. Він так тішився ними. Тепер тільки й жити… Дуже любив майструвати, малювати, співав у хорі «Ясени», що у його підприємстві. Навіть не знаю, де в нього стільки сили бралося…
Хоч розлучився Олександр Андрійович з дружиною давно, вдруге не одружився. Шість років тому познайомився з Наталею, яка купила в їхньому будинку квартиру, і лише чотири роки тому вони почали жити разом.
– Наталя і Олександр думали повінчатися, але… не встигли, – ледь стримує сльози Галина Андріївна. – Вона розповідала, що останнім часом з Сашком їй було так добре і спокійно, що аж боялася того щастя…
Нині рідним Олександра Андрійовича дуже важко, але мусять триматися і підтримувати одні одних. Містечко також дуже стривожене тим, що сталося. «Може, щоб надалі уникнути трагедій, – міркують місцеві мешканці, – на тому місці потрібно встановити «лежачого поліцейського» чи зробити освітлення». На тій дорозі є ліхтар, але далі, а якраз у тому місці – аварійна ділянка, сходяться три дороги, а водії ще й, виїжджаючи з центру Шумська, набирають швидкості, от і стаються аварії…
P.S. Родина загиблого Олександра Бойка висловлює щиру вдячність керівникові Шумського газового управління Олександру Михайловичу Григоренку і всьому колективу за моральну та матеріальну підтримку.
Ірина КОШІЛЬ
НОВА Тернопільська газета
