Як зауважує тернопільський поет та громадський діяч Олег Герман, на запитання «Хто такий Ігор Ґерета?» з-поміж 50-ти тернопільських старшокласників та 50-ти студентів лише четверо знали, що це мистецтвознавець та археолог, решті це ім’я було абсолютно незнайоме…
25 вересня цього року Ігорю Ґереті виповнилося б 77. Мистецтвознавець, археолог, фольклорист, етнограф, історик, оборонець і будівничий української церкви, громадсько-політичний діяч, поет… Цими іпостасями феномен Ігоря Ґерети не вичерпується. Він колекціонував не лише картини, предмети українського побуту, рідкісні книжки й мистецькі раритети, а й друзів — завше талановитих, національно свідомих, людяних. На жаль, нині у нас немає такої особистості, хто б умів так, як Ігор Ґерета, гуртувати довкола себе талановитих людей і підтримувати їх, надихати на нові звершення. Мабуть, це вдавалося Ігорю Петровичу завдяки рідкісному дару: він зовсім не вмів заздрити людям, натомість умів щиро їх любити та усім бажав добра.
Ігор Ґерета любив людей, а особливо дітей. Саме він був ініціатором створення Тернопільської обласної експериментальної школи мистецтв, завдяки йому школа запрацювала у 1994 році. Нині заклад носить його ім’я, а 27 березня цього року на фасаді школи мистецтв відкрили меморіальну дошку Ігорю Ґереті. На Алеї зірок у Тернополі є також його зірка, але, на жаль, досі немає у нашому місті справжнього, а не формального музею Ігоря Ґерети, як і немає пам’ятника, встановлення якого через відсутність коштів постійно відкладається.
Біографічна довідка
Ігор Ґерета народився 25 вересня 1938 р. в с. Скоморохи, нині Тернопільського району, в священичій родині. Батько — священик о. Петро Ґерета, відомий також як поет (псевдонім Олесь Ґерета) і композитор. Мати Євгенія — диригентка церковних хорів.
У 1942 р. родина Ігоря Ґерети перебралася до села Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут 1955 р. Ігор закінчив середню школу (тепер — Тернопільська 3ОШ № 8). Вчився у Тернопільській музичній школі. 1962 р. отримав диплом про закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету. Від 1963 р. і до кінця життя працював на різних наукових посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.
За протирадянську діяльність Ігоря Ґерету в 1966 р. засуджено на п’ять років позбавлення волі (умовно). Загалом же, за участь в українському дисидентському русі 1960-x рр. був позбавлений можливості здобути науково-творчу кар’єру, до розпаду СРСР постійно перебував під наглядом органів держбезпеки та партапарату. Незважаючи на це, став ініціатором і співорганізатором кількох культурологічних проектів: музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району; картинної галереї Тернопільського краєзнавчого музею, яку 1991 року перетворено на Тернопільський художній музей; музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті (Підволочиський район); разом із Остапом Черемшинським був співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району. У царині археології його найбільшим досягненням стало дослідження могильника черняхівської культури (III–IV ст. н. е.) у Чернеливі-Руському (Тернопільський район). На місці цих розкопок він ініціював створення унікального археологічного музею-парку.
У період українського національного відродження 1988–1991 рр. Ігор Ґерета поринув у вир політичної діяльності. Став співзасновником Народного Руху України (Тернопіль, 1989), член його Великої Ради; був кандидатом у депутати до Верховної Ради України (1994, 1998 р.); депутат Тернопільської обласної ради (1-4 скликань), член її президії, голова постійної депутатської комісії у 1990–1998, 2002 роках.
Помер 5 червня 2002 р., похований на цвинтарі у Великій Березовиці.
