Борщівську сорочку можна розпізнати за її кроєм, конопляним полотном, вовняними нитками, які називають волічкою, швами, технікою, неймовірно багатим густим орнаментом на рукавах у жіночій вишиванці.
Сорочки з кожного села Борщівського району відрізняються кольорами, узорами, густотою зашитих рукавів, які традиційно в борщівській сорочці діляться на три частини – уставка, підуставка і рукав до зап’ястя, вишивались вони різними взорами з оберегами, які відтворюють фрагменти трипільської культури.
Борщівські сорочки вишиті колодкою, гладдю, верхоплутом, різними ланцюжками і хрестиками, швами, набируванням, виколюванням, низинками. Загалом етнографам відомі понад 100 технік вишивання в Україні і більшу частину з них використовували майстрині на Борщівщині. Вишивали переважно вовняними нитками – білими і чорними, залежно, яких овець тримали у господарстві, також фарбували нитки в природній спосіб – рослинами.
Чорний колір домінував переважно у північному регіоні у сорочках до 1930-х років минулого століття. Існують різні легенди, що чорний колір у сорочках був жалобний, жінки так сумували за чоловіками, які загинули в нерівному бою з турецькою і татарською навалами.
На початку ХХ століття з’явились уже фабричні нитки. Заможніші люди використовували для вишивання також сухозліт, тобто металеві золоті чи срібні нитки, і ними розбавляли вишивані елементи, зокрема на уставці рукава. Залежно від майстерності, жінка могла вишити собі борщівську сорочку протягом зими. Молоді жінки носили сорочки вишиті не лише на рукавах, але й спереду і ззаду, а ось літні люди одягали стриманіші вишиванки, переважно лише із зашитими рукавами.
Понад півтори тисячі жіночих, чоловічих, дитячих сорочок кінця ХІХ – першої половини ХХ століття зберігається у Борщівському краєзнавчому музеї.
