11 жовтня Тернопіль відвідав міський голова Львова Андрій Садовий. Головний прогресист країни у напрямку популяризації лозунгу «візьми та зроби», вирішив підтримати кандидатів до місцевих рад в нашому місті. Для цього він і з людьми на вулицях говорив, і у Драмтеатрі публіку правильно вчити жив. Зауважимо, не всю. Продумавши можливо не найкращий хід процесу наперед, очільники «Самопомічі» вирішили не впускати до зали знімальну групу місцевого медіа ресурсу ТМЦ.Інфо. Але, уникнути чесних та справедливих запитань від тернополян все ж не вдалося, що не скажеш про відповіді…
Своїми враженнями від зустрічі з львівським гостем у Facebook поділилася відома громадська активістка, волонтер Катерина Бойко:
«Щойно повернулась із зустрічі з Андрієм Садовим. Добре продуманий, зрежисований захід, на якому у разі озвучення «незручних запитань», вся масовка, яку вдалось зтягнути в цей недільний чудовий день в приміщення драмтеатру, своїми «гучними оплесками» здатна заглушити військовий оркестр, не кажучи про питання діяльності народного депутата (бездіяльності…) або про насущні проблеми галицької столиці, про які намагаються не говорити вголос.
Не вдалось мені також озвучити всіх запитань, які я тезово собі накидала в блокнот, тож довелось їх викласти на папері і передати самим самопомічцям в руки… Прочитавши мої питання, обидвоє чомусь нервово почухали потилицю та поспішили закінчити захід вигуками «Слава Україні!»
Андрій Садовий, хочу почути ваш коментар стосовно ситуації навколо закриття державної поліклініки на Хімічній. Тарас Пастух, чекаю відповіді на запитання стосовно відсутності реагування на звернення громадян до вас як до народного депутата, зокрема по питанню руйнації будинку-пам’ятки архітектури на Гоголя, 6.
P.S. Якщо раптом в кого виникнуть запитання чому я настільки добре обізнана з проблематикою Львова, одразу дам коротку відповідь, я надто багато часу проводжу у Львові і надто часто спілкуюсь із пересічними львів’янами. Садовому – я тернополянка, не дивлячись на акцент, це було навмисно.
P.P.S. Пафосна промова Пастуха про те як він витягав вбитих товаришів на своїх плечах з передової в Дебальцево, розчулила до сліз… особливо та її частина, де «якщо не вірите, спитайте моїх батьків»…»
