Ті, хто пройшов пекло війни і заглянув на мить смерті в очі, про неї не люблять говорити. Хіба лише з найближчими, з тими, хто вижив, хто стояв поруч на лінії фронту і підставляв надійне плече, щоб захистити у часи найбільших обстрілів…
Що таке захищати власну землю вони знають не на словах і 14 жовтня – у день, коли прийнято вшановувати усіх захисників України, у пам’яті виринають спогади про війну і найважчі моменти…
– Про війну я майже ніколи не говорю, там приємного дуже мало, а є такі речі про які й не прийнято говорити вголос, аби не злякати… – розповідає керівник Управління патрульної поліції Михайло Білецький.
За його плечима Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцево… У 2014 році він пішов у добровольчий підрозділ патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь».
– Ви захищали українську землю на Донбасі. Пройшовши пекло на лінії фронту, можете сказати, чи це АТО, чи війна?
– Я захищав не окрему територію Донбасу, а рідну батьківщину. Вважаю, що територія України є неподільною і коли приходить загарбник, ми повинні давати відсіч. Це в жодному разі не Антитерористична акція, а справжня війна з великою кількістю загиблих.
– Ви йшли з обов’язку чи за покликом серця?
– За покликом серця. Це моє внутрішнє переконання. Мабуть, виховання у сім’ї військових далося взнаки, коли ти не можеш по-іншому, коли приходить ворог на твою землю, намагається загарбати її, вбиває мирне населення… Те, що дехто не може розділити між собою якісь сфери впливу, не є причиною мовчки віддавати свою територію, а лише обороняти її та захищати.
– Що найважче на війні? Про що хочеться сказати, повернувшись на мирну територію?
– Війна взагалі страшна річ. Дуже багато людей, які йдуть на війну, морально і психологічно не готові до цього. Коли ж повертаються назад, то не можуть знайти себе. Кажуть, що у зоні бойових дій їм було комфортніше. Найважче на війні втрачати друзів.
– Війна змінила вас?
– Ніхто з війни не повертається таким самим. Там змінюються цінності і свідомість.. Повернувшись на мирну територію, мені пощастило, бо вдалося самореалізуватися. Я люблю роботу і віддаюся їй цілком. Мені комфортно, я майже не згадую про ті часи, вночі не мучать жахіття. Моменти, які пережив на фронті тримаю для себе, можу поділитися з побратимами, з якими разом воював, а розповідати про це комусь не варто… Я, мабуть, став строгішим і жорсткішим відносно до себе і свого особового складу. Все, що відбувалося там, я б не хотів, щоб це трапилося з моїми підопічними і щоб вони це пережили…
– Чи отримали нагороди і, що вони означають для вас?
– Я маю нагородну зброю, яку вручив мені Міністр внутрішніх справ, а також медаль «Захиснику вітчизни» від Президента України. Але цінний для мене значок від волонтерської організації за участь в Іловайську. Це як своєрідний спогад про те, що з цього пекла мені вдалося повернутися живим…
