«Раз спробуєш і вже не зупинишся», – каже про волонтерство 54-річний Віктор Панфілов із Кременця, який уже більше року забезпечує аптечками та медикаментами бійців на передовій. Допомагає йому в цьому дружина, 44-річна Марія Білецька. Вони обоє – медичні працівники. Віктор Миколайович – терапевт-кардіолог, а Марія Василівна – акушер, а тому, окрім збору необхідних ліків, ще й консультують бійців та медиків з фронту. Про те, як їм вдається поєднувати і роботу й волонтерство, а також про труднощі у цій нелегкій справі вони розповіли «НОВІЙ…»
– З чого все почалося?
– Торік 24 січня, перед Дебальцевським котлом, до нас звернулася мати Сашка Хрусюка, який був медиком на фронті. Бійці, напевно, відчували, що під Дебальцевим буде наступ, бо Сашко написав мамі, що їм терміново потрібні знеболюючі препарати. Тоді взагалі з аптечками була катастрофа. За день-два ми зібрали все необхідне, добре, що люди відгукнулися, і якраз встигли відправити перед трагедією, а після того вже не могли зупинитися.
– І що вам вдалося відтоді зробити?
– У Кременці у нас є власний медичний кабінет “Оберіг”, то ми з нього зробили напівволонтерський центр, складаємо упаковки, ліки, аптечки… До нас часто звертаються за допомогою не лише бійці, а й фельдшери, інструктори з передової. Маємо також багато друзів-лікарів у Фейсбуці, які повідомляють, що їм потрібно. Дуже допомагають і друзі з Італії, Польщі, США, Португалії – надсилають кошти, медикаменти. Виставляємо й інформацію про нашу діяльність у Фейсбуці, на різних волонтерських сайтах, пишемо звіти, викладаємо фото бійців з нашою допомогою, щоб люди бачили, що їхні гроші не йдуть комусь у кишеню, а справді доходять на передову. За той рік ми укомплектували і передали близько тисячі аптечок.
– Переважно забезпечуєте бійців аптечками та медикаментами?
– Не тільки, допомагаємо також медикаментами всім військовим шпиталям. Наприклад, два місяці тому з харківськими волонтерами зробили дуже гарну справу – забезпечили військові шпиталі та швидкі, що транспортують поранених з поля бою, норадреналіном, бо у них він закінчився. Це єдиний препарат, що може підвищити тиск, коли боєць поранений і у термінальному шоковому стані. Раніше норадреналін був зареєстрований в Україні, а тепер його немає, нам його надсилають з Італії і з Москви. До того ж цей препарат дуже дорогий – на ринку коштує 2,5 тисячі гривень, а ми дістали його по 600 гривень.
– Вікторе Миколайовичу, вас називають «королем кіндерсюр-
призів». Чому?
– Якось у мене виникла ідея створити міні-аптечки для бійців на передовій. Для цього дуже добре підійшли упаковочки-“жовтки” «кіндерсюрпризів». Я написав про це на своїй сторінці у Фейсбуці і думав, що відгукнуться лише люди з нашої області, а відгукнулися чи не з усієї України. За два тижні ми назбирали більше двох мішків тих «кіндерсюрпризів». У них ми кладемо три пігулки, які потрібно прийняти при пораненні, – антибіотик і два знеболюючі. Так бійцям набагато простіше, адже при пораненні, та ще й під обстрілами, важко шукати в сумці потрібні ліки. Вкладаємо в міні-аптечку також інструкцію і свій номер телефону для консультації, бо не завжди бійці мають доступ до лікарів. З тих пір мене й називають «королем кіндерсюрпризів» (усміхається – авт.).
– Коли було найважче?
– Найважче було починати, хоча нині також нелегко, бо всі вже звикли до війни і допомагають практично одні й ті ж. Часто буває, що потрібно докладати й свої гроші, бо наобіцяють нам усього, ми замовимо препарати, а оплачувати нема чим. Переважно посилки надходять на “Нову пошту”, то ми там, мабуть, витратили грошей на нову машину. Але не зупиняємося. Нещодавно разом з нашим другом і волонтером Василем Онищуком, його дружиною Іриною та небайдужими краянами організували поїздку в резиденцію Св. Миколая на Івано-Франківщину для дітей бійців АТО з Кременецького району. Одним лише фронтом не обмежуємося.
– У волонтерській організації “Кременець. Армія SOS!!!” тільки ви і ваша дружина. Як даєте раду і як вдається поєднувати роботу і волонтерство?
– Поєднуємо, бо мусимо. Ранок починається о четвертій-п’ятій годині, щоб встигнути до роботи написати звіти, промоніторити на різних волонтерських сайтах, що кому потрібно, відповісти на листи, бо о восьмій годині ранку вже виходимо з дому. До 14-ої години прийом пацієнтів, а після обіду знову беремося за сортування, пакування, відправку ліків. Багато препаратів надходить із-за кордону, то треба кожен перебрати, ідентифікувати, до якої групи належить, часто потрібно шукати в інтернеті, бо у нас навіть таких назв немає. Це займає багато часу. Потрібно також кожен бинт, пластир, кровоспинний препарат, джгут-турнікет та інші комплектуючі індивідуальної аптечки закріпити гумкою, а це не так просто. Спакуєш десять аптечок, руки втомлюються. Якби не дружина, я б не справився. Це тепер уже трохи легше, бо вже практично всі забезпечені аптечками і за допомогою звертаються рідше, але роботи все одно вистачає.
– Що вам дає волонтерство?
– Драйв і задоволення від того, що можемо допомогти бійцям з усієї України, що можемо допомогти бідовим хлопцям, яких позабирали із сіл від таких же бідових батьків, щоб вони захищали статки олігархів. За той рік ми вже надивилися на різних людей, які звертаються за допомогою, і їх дуже шкода. Добре, що нині їм трохи підвищили зарплату, то, може, ситуація покращиться. Ми на Схід не їздимо, а ті, хто їздить, мають більше вражень і мають що розповісти, бо, розумієте, одна справа – тут зібрати медикаменти, а інша – туди доставити. Тому хочемо подякувати всім, хто з нами співпрацює і хто не опустив рук, адже багато людей зневірилися, а вони ще мають віру.
Ірина КОШІЛЬ
