У Чорткові, на вул. Лесі Українки, в невеличкій двокімнатній квартирі, збираються батьки з дітками, які хворі на аутизм, мають синдром Дауна та психомовні розлади.
У групі десятеро таких діток віком від трьох рочків. Через хвороби вони не можуть відвідувати садочок або звичайну школу, тому батьки створили благодійний соціально-реабілітаційний центр «Дім милосердя», де їхні діти навчаються, граються, спілкуються. Сусіди ж проти таких зустрічей і подали на них позов до суду з приводу того, що квартиру використовують не за цільовим призначенням. Діяльність благодійників, мовляв, заважає їм жити. Однак батьки дітей-аутистів стверджують, що нікому не заважають, а свій центр незабаром перенесуть до іншого приміщення.
Усе почалося з того, що у 2013 році Тетяна Дубина, засновниця благодійної організації «Дім милосердя», дізналася, що її чотирирічний син Іванко хворий на аутизм. Вона почала шукати спеціальні заклади, де хлопчик міг би навчатися, але зіткнулася з багатьма проблемами.
– У Чорткові немає великих соціально-реабілітаційних центрів, – каже пані Тетяна, – є лише один маленький «Дорога в життя», але там не працюють з дітками-аутистами. Тоді я дізналася й страшну статистику: у нашому районі 340 дітей-інвалідів, 150 з яких у Чорткові, і з більшістю тих діток ніхто не займається. Я не хотіла такої долі для своєї дитини, тому вирішила організувати центр, де дітки з такими ж проблемами могли б збиратися, спілкуватися та розвиватися.
Невдовзі Тетяна Євгенівна познайомилася ще з кількома батьками, у яких є діти з особливими потребами, і вони її підтримали. Проте ходити одне до одного в гості з дітьми вони не могли, а грошей, щоб наймати квартиру, не було. Тоді батьки звернулися до єпископа Української греко-католицької церкви владики Дмитра Григорака. Він виділив їм кімнату в єпархіальному правлінні, але там було холодно, некомфортно, стояли небезпечні предмети, які неможливо було забрати, і батьки боялися, щоб діти не поранилися.
– На щастя, моя знайома порадила нам будинок на вул. Лесі Українки, де можна було найняти квартиру, – згадує пані Тетяна. – Квартира нам сподобалася – тепла, комфортна, з металопластиковими вікнами, що не пропускають ні шуму, ні холоду, і ще й будинок одноповерховий, тому дітям не потрібно підніматися сходами. Ми відразу туди перебралися, а в 2014 році про нас дізналася одна німкеня і пожертвувала гроші на цю квартиру.
Однак мешканці будинку не надто зраділи новим сусідам і відразу заявили, що проти. Жодні пояснення і доводи їх не влаштовували, і вони попередили, мовляв, не хочете по-доброму виселятися – зустрінемося в суді!
– Сусіди постійно наголошують, що до нас ходять люди табуном, – каже пані Тетяна, – що ми організували реабілітаційний центр, найняли фахівців, але це не так. Ми займаємо двокімнатну квартиру, житлова площа якої – 33 кв. м. Усі, хто там є, – це десятеро діток-аутистів віком від трьох років і їхні батьки. Приходить також 27-річна дівчина Іринка з синдромом Дауна, а її мама Марія Онуфріївна у нас за педагога.
За словами Тетяни Євгенівни, в одній кімнаті діти навчаються, граються, а в другій – батьки облаштували капличку, куди щоранку приходить священик і відправляє Богослужіння. Діти зустрічаються щодня з дев’ятої години ранку до першої дня, крім вихідних і свят, а незабаром їхню благодійну організацію перенесуть у приміщення, яке їм виділила Чортківська районна рада.
– У Чорткові біля єпархіального правління було занедбане приміщення колишнього військового тренажерного залу, – пояснює пані Тетяна. – У 2014 році депутати на сесії районної ради прийняли рішення віддати це приміщення єпархії. За рік там знесли стіни і звели нову чотириповерхову будівлю, тож коли буде готовий хоча б перший поверх, ми переїдемо туди, щоб мешканці будинку «могли почуватися вільними», як вони наголошували нам не раз.
Та поки батьки шукають спонсорів, щоб облаштувати приміщення, сусіди подали на «Дім милосердя» позов до суду з приводу того, що квартиру використовують не за цільовим призначенням. 6 листопада Чортківський районний суд прийняв, однак, рішення на користь благодійної організації. Позивачі, вважаючи суд упередженим, подали апеляцію і знову… програли. 24 грудня Апеляційний суд Тернопільської області залишив рішення суду першої інстанції без змін.
– У «Домі милосердя» зібралися люди із спільними проблемами, – розмірковує пані Тетяна. – Ми стараємося підтримувати одне одного, як можемо, і ті зустрічі потрібні не лише нашим дітям, а й нам, бо є багато батьків, які замикаються в собі і не можуть нікому донести свою біду. Так, нехай часом опускаються руки та ще й ті суди роблять своє, але коли приходиш до дітей і бачиш радість в їхніх очах, переконуєшся, що те, що ти робиш, недаремно…
Ірина КОШІЛЬ
