У суботу, 21 листопада, у рамках концертного туру до Тернополя завітав український гурт «Mad Heads». Власне, саме з Тернополя стартував тур і за цей час музиканти планують з концертами побувати ще в 21 місті України. «НОВІЙ…» вдалося поспілкуватися із фронтменом гурту Вадимом Краснооким.
– У Тернополі ви вже не вперше. З чим асоціюється наше місто?
– Це особливе місто для нашого гурту. За останні вісім років у нас в Тернополі найбільше концертів. Вперше з концертом приїхали у 2006 році і виступали на Співочому полі. Стільки було людей, що ми відчули себе справжніми рок-зірками. Успіх так вразив організаторів, що через кілька місяців ми знову повернулися до Тернополя з концертом і знову Співоче поле було заповнене вщент людьми. З тих пір ми часті гості у «файному місті». Дуже мені подобається ваш став. У мене донедавна зберігався квиток на катер «Герой Танцоров». Подарував його своєму хореографу, мовляв, він також «герой танцоров». Тернопіль асоціюється в мене з Ігорем Пелихом. Завдяки йому сім років тому я став на лижі. Він по телефону мені радив, що робити і ще й намагався дати свій лижний костюм. Знаю, що в центрі є «телевізор Пелиха». Гроші на цю інтерактивну дошку збирали музиканти.
– Сьогодні багато гуртів та музикантів їдуть на Схід…
– Я собі уявляв, що в будь-якій ситуації можна обійтись без того, щоб стріляти один в одного, і до останнього моменту мені було важко повірити, що це може бути з росіянами, бо і у мене там багато друзів. Коли в Україні почалася війна, зрозумів, що не стріляти не можна, бо коли стріляють у тебе, то який інший вихід? Відтак вирішив підтримувати бойовий дух людей, які вміють стріляти. Почав шукати контакти і мала відбутися перша поїздка на Схід у перші кілька тижнів війни. Мав їхати разом із телевізійниками, але за день до виїзду вони передзвонили і сказали, що там надто гаряче, куди вони їдуть, тож мене з собою не беруть.
А на Схід ми їздили і не раз. Перший концерт на Сході у нас був у серпні 2014 року, якраз за кілька тижнів до того, як звільнили Сєвєродонецьк. До речі, наш тромбоніст із Сєвєродонецька. У нього там багато родичів. Він такий наш «донбасівський бандерівець». В його родині насправді не всі по один бік і це велика трагедія. Ми ще 10 років тому хотіли поїхати до Сєвєродонецька з концертом, але не виходило, бо завжди все «рубалось» на рівні міського голови через те, що наш гурт україномовний. Тому для нас концерт у Сєвєродонецьку був знаковим. Хоча ми виступали на Донбасі багато разів і у шахтарських містах співали українською мовою на День шахтаря, і люди дуже гарно сприймали. Тамтешні люди щирі і відкриті, але є проблема у влади. Останній раз їздили на Схід у травні до Артемівська. Під час концерту наш барабанщик побачив на даху снайпера і намагався з’ясувати, чий він. Почав подавати знаки команді, за кулісами. Це виглядало доволі кумедно, бо всі інші музиканти по сцені рухаються і потрібно довго прицілюватись, а барабанщик зафіксований. Але потім з’ясувалось, що снайпер був наш.
– Нині ваш приїзд збігся із річницею подій на Майдані. Загалом для більшості українців це не зовсім свято, а радше навпаки…
– Я не згоден… Думаю, це буде свято, але з часом. Після революції завжди настає анархія, хаос, безвладдя, а як наслідок і війна… Революція – це коли немає іншого виходу. Точніше, вихід завжди є, але це залежить від суспільства, чи готове воно боротись за свої права. Наше суспільство показало і уже не раз, що за свої права воно боротись готове. А якщо цього хтось зверху не розуміє, то його черговий раз зметуть, і це очевидно. Прикро, що тепер це може бути більш кривавим шляхом і наслідки будуть ще гірші. Але будь-якій владі не можна давати спокою, потрібно, щоб вона відчувала, що тут є 40 мільйонів людей. Я на Майдані був з перших днів.
– Багато хто вважає, що в країні війна і розважатися не зовсім доречно…
– Люди дуже втомилися, їм потрібна перезарядка. Над своїм новим альбомом ми працювали чотири роки. Мали видати його ще до початку Революції Гідності, але коли розпочалися події на Майдані, було не до того. Навіть писати пісні було важко. Ті дні були складні і дуже болючі. Пригадую, коли «віджали» Крим, я пішов до кінотеатру в Києві. У той час грав гурт «ВВ». Ми якось всі разом переживали ті почуття, бо сидіти вдома було нестерпно. Головне в ці моменти бути разом і підтримувати один одного. Ми це вміємо робити за допомогою музики.
– Після революції стало популярне усе українське, тож українські гурти тепер у фаворі, більшості російських зірок до України зась…
– Ми тепер переживаємо культурну революцію. Раніше ж весь культурний простір України був під Москвою, і всі успішні україномовні гурти, артисти ставали популярні, коли спершу відбулася їх затребуваність у Росії… Що й казати, якщо 90 відсотків гастрольної каси виїжджали до Росії. Українського шоу-бізнесу не існувало… Тепер російське не сприймають, і сподіваємося, що україномовні гурти, про які мало говорили раніше, бо українська мова, так би мовити, була не в тренді, невдовзі збиратимуть аншлаги.
…Після прес-конференції учасники гурту рушили у вестибюль ТЦ «Подоляни», де грали для всіх охочих, запрошуючи у такий незвичний спосіб до себе на концерт. Тернополяни мали нагоду сфотографуватися із музикантами та взяти автографи.
Оксана СМІЛЬСЬКА
