Кризу, породжену попереднім злочинним режимом, свідомо чи несвідомо поглиблює нинішня влада, яка відверто саботує боротьбу з корупцією і цим самим сприяє поширенню радикальних настроїв у суспільстві. На цьому фоні не сприймаються закиди влади, що, мовляв, країну хочуть розхитати зсередини, і робить це, за словами високопосадовців, проросійська п’ята колона.
А про те, що на Сході під “прикриттям” мінських домовленостей гинуть наші вояки, — ні гу-гу, хоча вони, ці домовленості, є нікчемними з правової точки зору і складають загрозу нашій державності. Згадаймо, як усе починалося. Путін, взявши собі у союзники німкеню Ангелу Меркель, француза Франсуа Олланда і прем’єр-міністра Італії Матео Ренці, посадив за стіл переговорів представника України Леоніда Кучму (без жодного державного статусу) і бандитів із так званих ДНР та ЛНР. Останні повинні сидіти у в’язниці або ж, як у США, на електричному стільці. А вони не тільки брали участь у перемовинах, а й диктували свої умови, виписували “наряди” для Порошенка. Як результат, наші війська відвели важке озброєння, розміновують захисну територію, а по них тим часом гатять із “градів”, мінометів, хлопці гинуть на розтяжках… Після так званого перемир’я більше тисячі наших вояків поховали, а скільки поранених та зниклих безвісти! Таке навіть у страшному сні не могло приснитися, але, на жаль, це не сон, а жорстока реальність. За так зване перемир’я ми платимо не тільки здоров’ям і життям наших вояків, а й, за великим рахунком, деморалізується армія. При так званій гібридній війні проявляються корупція, пияцтво, наркоманія, а в кінцевому рахунку втрачається довіра до керівництва держави та командування військами.
Зрештою, хіба довіра стане більшою, якщо на очах бійців розформовують або відводять із передової зони АТО добровольчі корпуси і батальйони, які першими зупиняли ворога і які на сьогодні найбільш боєздатні і мають воєнний досвід? Хочу зупинитися на ще одному негативі наших можновладців. Спочатку, коли було потрібно, всі захоплювалися бойовими діями добровольців, а коли призупинилися прямі наступальні дії, оті добровольці стали “зайвими” і для Збройних сил, і для Нацгвардії. Хоча для них патріотизм і любов до України – понад усе! Закрадається думка, що влада робить усе можливе, аби з часом відійшли в небуття і ДУК “Правий сектор”, і “Айдар”, і “Азов”… Очевидно, влада їх боїться більше, ніж Путіна.
Перший рейхсканцлер Німеччини Отто фон Бісмарк підкреслював, що “договір з Росією не вартий навіть паперу, на якому він написаний”. Його пророчі слова неодноразово підтверджувалися не тільки історією, а й подіями останнього року в Україні. Вже були Крим, Мінськ-1, Іловайськ із його домовленостями, розстріл наших військових, навіть поранених…
А хіба це не ницість чиновників, які переконують нас і все світове товариство, що Крим український, і в той же час судять там громадянина України, який відмовився поміняти український паспорт на російський.
На моє глибоке переконання, єдиними і справжніми союзниками України в цій війні є Польща та країни Прибалтики. Що ж до США, Великої Британії та Канади, то вони є нашими симпатиками, а Німеччина та Франція — союзники Росії. Отож, потрібно вкрай обережно і критично ставитись до усього, що озвучують Меркель та Олланд. Для них бізнесові інтереси їхніх держав є вищими, ніж територіальна цілісність і мир у нас. Україна в черговий раз стала захисним щитом Європи і в той же час розмінною монетою під час усіх переговорів, але не на свою користь.
До речі, ми ніде не використовуємо Будапештського Меморандуму — міжнародної угоди, укладеної 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України, що має гарантувати безпеку України. А саме Меморандум містить пункти, що надають гарантії суверенітету та територіальній цілісності України. Це єдина угода, за якою гаранти мали б своїми діями зупинити агресію Росії проти України, і цього треба вимагати.
А хіба не факт, що національне піднесення, що охопило суспільство під час Революції Гідності та першого року війни, ми поступово втрачаємо тільки тому, що влада у нас беззуба, корупційна та аморальна? Тим часом президент покладається лише на зовнішню підтримку і фінансові транші. Шкода, що Петро Порошенко не читав книгу “Перспективи української революції” Степана Бандери, де Провідник ОУН чітко заявляє: “Орієнтуємося на власні сили свого народу”. Разом із тим він не відкидав допомоги ззовні, але власні можливості все-таки у Провідника були на першому місці.
Прикро, але уряд не залучає українську діаспору до захисту держави на міжнародній арені. За час війни ми так і не вийшли на всесвітній інформаційний простір, через який мали б донести правдиву інформацію про ситуацію в Україні. На жаль, демократичні країни слухають і дивляться тільки московські брехливі канали і передачі.
Тепер ми бачимо, що волонтерський рух і народна підтримка зробили набагато більше для наших захисників, ніж керівники держави. Але ж ця підтримка не може бути безкінечною – вона поступово вичерпується. Ось тут якраз і потрібні активні дії влади, які б відродили віру в перемогу. Гірко про це говорити, але влада хоче відродити якусь аморфну віру шляхом залякування, переслідування й арештами справжніх українських патріотів. Найкраще про такі цинічні дії влади сказав на судовому засіданні колишній народний депутат, “свободівець” Юрій Сиротюк: “Не можна судити на своїй землі свій народ. Це дуже погано закінчилося для Януковича, погано закінчиться і для нинішньої влади”.
Мені, колишньому афганцю, незрозумілими є накази командування не стріляти у відповідь на обстріли наших позицій. Уявляю, якби щось схоже було в Афгані, то скільки “чорних тюльпанів” прилетіли б до нас! Якби моя воля, я б на 10 відсотків підсилив передові батальйони дітьми можновладців – від керівництва держави до керівників районів. Цікаво, чи тоді виконувалися б мінські домовленості, відводилося б важке озброєння і чи не стріляли б тоді в сепаратистів?
Багато “повчальних” слів чуємо із вуст наших високопосадавців, що, мовляв, не потрібно нагнітати ситуацію, не потрібні нам нові Майдани, бо це вигідно Путіну. Але хіба ж це не елементарна “відмазка”, аби нічого не змінювати і консервувати такий плачевний стан держави? Влада сама не здатна прийняти кардинальні рішення, щоб змінити патову ситуацію і переможно завершити війну. Потрібний народний тиск на владу. Досвід ми маємо. Усі ми стоїмо перед дилемою: або змінюємо ситуацію, або владу. Іншого виходу немає. Кров Небесної Сотні і вояків АТО вимагає від нас дій. Слава Україні!
Євген Філь,
громадсько-політичний діяч
