Дуже люблю відпочинок на морі, тож ми з чоловіком стараємося щороку туди потрапити. Повертаємося задоволені, засмаглі, з масою приємних вражень. Винятком був лише минулий рік. Про це й хочу розповісти, щоб убезпечити інших від зіпсованої відпустки.
У липні ми придбали тур до Чорногорії у львівського туроператора «Міст-тур». Це була путівка до курорту Будва на віллу «Єлушич». На моє запитання, чи це, бува, не вілла «Саня Єлушич», мені відповіли, що обидві вілли належать одному власникові, тому самому (згодом з’ясувалося, що тій самій) Сані. Путівка на двох вартувала майже тисячу євро. У вартість входили переліт і проживання. Харчування ми не замовляли свідомо, оскільки знали, що кухня цієї країни дуже смачна і поїсти без проблем можна будь-де і будь-коли. А ще не хотіли бути залежними від режиму.
Вилітали зі Львова. Не літаком, а швидше неопізнаним літальним об’єктом. Мій чоловік, випускник льотного училища, зовсім не жартома тоді сказав: «Молися не про гарний відпочинок, а щоб долетіли». Богу дякувати, долетіли.
В аеропорту «Тіват» усіх зустрічали автобуси й доправляли кожного до конкретної вілли. Нас із чоловіком гід у своєму списку не знайшла, та згодом дозволила поїхати з ними. Перша зупинка була для відпочивальників на віллі «Єлушич», тобто для нас. Проте нас ніхто не зустрів. Гід комусь зателефонувала і ледь зрозумілою російською сказала, що за нами прийдуть. Іще раз наголошу: в Чорногорії ми не вперше. Попереднього разу гід передав нас господині вілли.
За якийсь час за нами таки прийшла розгублена пані. Божа ласка, що ми з нею якось «упізналися», адже ні телефонів, ні жодних інших контактів не було. Вона сказала, що ми не її туристи і до нас вона не має жодного стосунку.
Ми довго блукали манівцями й нарешті прийшли до вілли. За словами оператора, вона мала бути після ремонту. Він був: у загальному коридорі. І в кімнаті старий паркет, видно, щойно полакували надцятий раз, смерділо лаком. У триповерховій віллі, крім нас, була лише ще одна пара. Бачачи наше невдоволення, нам дозволили вибрати кімнату. Хоча з балкона ми мали змогу милуватися не морем, як обумовлювали, а сусідньою віллою. За хвилю з’ясувалося, що на віллі немає Інтернету, хоча це була наша обов’язкова вимога.
А стільки іржі й грибка, як було в душовій кімнатці, не бачила навіть у радянські часи на базах відпочинку в Одесі! І поличка під дзеркалом була прибита під кутом 120 градусів!
Не дочекались ми і господині вілли. З’ясувалося, що та сама Саня Єлушич, ім’ям якої прикривався «Міст-тур», до вілли «Єлушич» не має жодного стосунку. А ось фото в рекламі вілли «Єлушич» подають із вілли «Саня Єлушич».
Наступного дня в нас попросили паспорти для реєстрації. І повернути їх обіцяли аж… наступного дня (минулого разу господиня взяла паспорти на десять хвилин). Але ж тут господині не було. Точніше, її чомусь переховували. Паспорти ми віддали, але ні наступного дня, ані через день не отримали їх назад. Наші сусіди поїхали, на віллі ми залишилися самі. За час нашої відсутності в номері хтось бував, але ні рушників, ані білизни не змінив.
Ми збирались до Хорватії на екскурсію, і паспорти нам були вкрай потрібні. Та й, зрештою, як у чужій країні без паспорта? І одного дня я таки впіймала хлопчину-сантехніка і «витрясла» з нього інформацію щодо того, де можу знайти свої документи.
Одне слово, цікаво нам відпочивалося. Коли від’їжджали, нас не хотіли брати в автобус, щоб доправити в аеропорт, бо ми «чужі». Нас пересаджували, потім знову висаджували, бо «ми там не оплачені, а оплачені он там»…
Чиї ми були, з’ясувати мені так і не вдалося. По приїзді я написала листа в «Міст-тур» на ім’я генерального директора Євгена Мазуркевича. Надіслала й фото «вілли після ремонту»… Довго чекала відповіді, а десь через два місяці нагадала про себе знову. Мені відповіли, що «із чорногорськими партнерами не вдалося з’ясувати, чому так вийшло і чия це вина» та обіцяли, що наступного разу, коли я знову візьму тур у «Міст-турі», все буде по-іншому. Не пригадую, чи я тоді засміялась, чи заплакала…
Намагалась я зателефонувати керівництву фірми, але мене з ним відмовлялися з’єднати. Телефонувала не менше тридцяти разів у різні дні й періоди, але марно… Останній дзвінок був із обіцянкою, що дуже зайнятий директор знайде хвилю і мені потелефонує. Чекаю дзвінка донині. Мабуть, керівник іще не звільнився…
Отже, дорогі краяни, обираючи тур, цікавтеся передусім туроператором. Я і сама ніколи на оператора не звертала уваги, адже купую путівки в турагенції. Уже повернувшись із «відпочинку», прочитала відгуки в Інтернеті про «Міст-тур» і не знайшла там жодного доброго слова.
…Я написала до туроператора коректного листа, без жодних вимог повернути гроші чи ще якось компенсувати витрати; без жодних образ на чиюсь адресу. Чому колектив пана Мазуркевича і сам керівник не відреагували адекватно на моє звернення? Чи, може, таких звернень у них тисячі, то й втомилися реагувати?
Руслана ЦИЦЮРА
Джерело: Вільне життя
