1940-ий. Підволочищина. Богданівський ліс. Біля загубленої серед дерев могили двоє – Ганна й Степан Тимошики. На вустах – молитва! Довго вони шукали її. І врешті – доля привела сюди. Перехрестившись, Ганна взялась прибирати останнє місце спочинку великого корсунського полковника часів Хмельниччини Морозенка.
Степан закурив і задумлива затягнув:
«Ой, Морозе, Морозенку,
Ти славний Козаче,
за тобою Морозенку,
вся вкраїна плаче…»
Сильний духом, рішучий, сміливий, до останнього подиху вірний Україні… Усеньке життя прожив у Кровінці, що на Теребовлянщині, загинув у 1649-му під Збаражем… Інколи Степанові здавалось, що він особисто знав Морозенка, часто подумки гомонів із ним про гірку долю країни в сталінських таборах, мріяв про волю для неї, і ті розмови-розради додавали сили вижити й повернутись до коханої Ганни. Вона – зі знаного козацького роду, освічена, мудра, побожна. Сталінські пси розкуркулили її родину, забрали геть усе, вигнали в голе поле… Не відали вони, що найбільше багатство людини – не в клунях, а в серці…
Степан ніжним поглядом обійняв дружину. Зовсім скоро в них знайдеться дитинка. Бабки кажуть – син буде. Вірять. Уже й ім’я підібрали малому – Морозенко. Незвичне для маленького хутірця Богданівка, але й дитина в них, знали, буде особливою.
Так і сталось. Морозенко Степанович усе життя присвятив дієвій боротьбі за Україну. Долю поєднав із Марією Мороз із Хмельниччини. Її батько загинув під час Другої Світової у битві за Тернопіль, похоронений на Микулинецькому кладовищі.
Захисником мови, нації, віри, державності, історії, інтересів правдивих українців зріс Михайло Морозенкович Тимошик. Чи не на весь світ їх із братом Олегом усього двоє Морозенковичів.
Зізнаються, то, найперше, велика відповідальність. І перед батьком, і перед великим полковником, який став символом незламності у боротьбі проти соціального та національного гніту. Адже минули століття, а внутрішні й зовнішні вороги продовжують руйнувати України. Час зробив їх ще більш підступними, винахідливими, без Бога в серці, з грішми замість совісті. Гіпнотизуюючи українців з «блакитних» екранів, вони поволі стирають їхню ідентичність, знищують генетичну пам’ять, вбивають морально та фізично, перетворюють на жебраків, спродуючи землю, пускають з торбами по світу… Почуваються безкарними й у безпеці. Даремно! Кожне терпіння має межу. І саме зараз час сказати досить і показати «слугам» та їхнім прихвосням, під яким столом їхнє місце, та хто в країні справжній господар.
Михайло Морозенкович вірить в українців!
Певний у тому, що народжені на славній землі Морозенка, Теребовлянщині, виховані на прикладі його козацьких звитяг і битви під Збаражем, не зрадять пам’яті того, хто спочив у лісі на Підволочищині, й здійснять його мрію про вільну соборну Україну. Україну, гідність якої під силу захистити тільки правдивим націоналістам. Тим, котрі вірні клятві до останнього подиху, котрі не зраджують і не вимагають, а просто виконують свій святий обов’язок. Так, якби Морозенко жив нині від був би у лавах націоналістів, бо на їхньому боці Правда,а отже -з ними Бог.