Коли у 1992 році на Тернопільщині спорудили перший пам’ятник Степанові Бандері, російська пропаганда захлиналася, що в Україні відроджується націоналізм
«На жаль, через те, що не були враховані уроки повстанської боротьби, у нас і сталися події на Сході, — вважає Людмила Строцень, заступник директора Тернопільської обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури. — Повстанці чітко говорили, застерігаючи нас, які методи використовували енкаведисти у боротьбі проти них — оббріхували, перекручували, дискредитували лідерів… Та це сприймалося, як історія, і ніхто не думав, що може повторитися. Але, як кажуть, історія — не вчителька, історія — це наглядачка, яка дуже суворо карає тих, хто не вивчає її уроки. Тому вона буде повторюватися доти, доки ми не вивчимо все це».
УПА на Тернопільщині
Штаби УПА
– с. Августівка Козівського району. Штаб-квартира з криївкою Головного командира УПА Р. Шухевича (осінь 1944 р. – весна 1945 р.)
– с. Антонівці Шумського району. Штаб воєнної округи УПА “Богун” (квітень – серпень 1943 р.)
– с. Бишки Козівського району. Конференція проводу ОУН (червень 1946 р.)
– с. Бишки Козівського району. Штаб воєнної округи УПА “Лисоня” (1943-1944 рр.)
– с. Рай Бережанського району. Штаб-квартира Головного командира УПА Р. Шухевича
– с. Улашківці Чортківського району. Під час переходу фронту перебував Головний командир УПА Р. Шухевич (серпень 1944 р.)
– х. Веснівка біля с. Золота Слобода Козівського району. Третій Надзвичайний Великий Збір ОУН (21-25 серпня 1943 р.)
Друкарні ОУН та УПА
– с. Антонівці Шумського району. Друкарня воєнної округи УПА “Богун” (1943 р.)
– с. Антонівці Шумського району. Друкарня Шумського районного проводу ОУН ім. Т. Шевченка (1945-1950 рр.)
– с. Боків Підгаєцького району. Друкарня Бережанського надрайонного проводу ОУН (1946-1947 рр.)
– с. Деренівка Теребовлянського району. Друкарня Подільського крайового проводу ОУН (1941-1946 рр.)
– с. Мужилів Підгаєцького району. Друкарня крайового проводу “Юнацтва ОУН” (1941-1945 рр.)
– с. Нове Село Підволочиського району. Друкарня Новосільського районного проводу ОУН (1947-1949 рр.)
– с. Озеряни Борщівського району. Друкарня Чортківського окружного проводу ОУН (1943-1946 рр.)
– с. Тростянець Бережанського району. Друкарня крайового проводу ОУН ім. М.Хвильового (1941-1944 рр.)
– с. Ходаки, с. Велика Іловиця Шумського району. Друкарня Шумського районного проводу ОУН (1947, 1950-1951 рр.)
– с. Чернихів Зборівського району. Друкарня Подільського крайового проводу ОУН (1947-1952 рр.)
– с. Шпиколоси Кременецького району. Друкарня Тернопільського окружного проводу ОУН (1946-1948 рр.)
– смт. Товсте Заліщицького району. Друкарня Чортківського окружного проводу ОУН ім. Я. Старуха (1948-1951 рр.)
– х. Діброва біля с. Слов’ятин Бережанського району. Друкарня керівника зв’язку проводу ОУН (1946 р.)
Місця боїв
– м. Кременець. Перший великий бій УПА проти нацистів на Тернопільщині. Звільнення відділом “Крука” (Іван Климишин) та “Яворенка” (Тимофій Басюк) в’язнів Кременецької тюрми (лютий 1943 р.)
– м. Ланівці. Ліквідація відділом УПА німецької жандармерії (березень 1943 р.)
– м. Шумськ. Відділ “Крука” (Іван Климишин) здобув місто (березень 1943 р.)
– с. Буряківка Заліщицького району. Розгром відділом УПА оперативного загону НКВС (5 січня 1946 р.)
– с. Великий Глибочок Тернопільського району. Сотнею “Бурлаки” ліквідований районний відділ НКВС (21 січня 1945 р.)
– с. Голігради Заліщицького району. Бій сотні “Голуба” з військами НКВС (14 травня 1944 р.)
– с. Затурин Підгаєцького району. Найбільший бій сотні “Сірі вовки” під командуванням Петра Хамчука “Бистрого” проти німецьких нацистів (25 травня 1944 р.)
– с. Криниця Монастириського району. Перший бій сотні “Сірі вовки” під командуванням Петра Хамчука “Бистрого” з нацистами (16 грудня 1943 р.)
– с. Мушкатівка Борщівського району. Напад підпільників на відділення МВС (25 березня 1948 р.)
– с. Поручин Бережанського району. Великий бій загону під командуванням Омеляна Польового “Остапа” з військами НКВС (17 вересня 1944 р.)
– с. Пробіжна Чортківського району. Наліт відділу УПА під командуванням Багана. Знищено райвідділ НКВС, звільнено полонених (13 листопада 1945 р.)
– с. Сосулівка Чортківського району. Великий бій куреня “Сірі вовки” під командуванням Петра Хамчука “Бистрого” з військами НКВС (7 травня 1945 р.)
– с. Торське Заліщицького району. Бій повстанців з відділом НКВС (9 червня 1947 р.)
– с. Улашківці Чортківського району. Остання збройна сутичка підпільника ОУН П. Басюка з відділом МВС (квітень 1965 р.)
– смт. Вишнівець Збаразького району. Звільнення полонених з німецької в’язниці, захоплення зброї та продовольства (жовтень 1943 р.)
– ур. Гурби біля с. Антонівці Шумського району. Найбільша битва в історії УПА (понад 30 тис. військ НКВС проти 5 тис. повстанців. 22-25 квітня 1944 р.)
– ур. Червоногород біля с. Нирків Заліщицького району. Переможний бій сотні “Сірі вовки” під командуванням Петра Хамчука “Бистрого”. Знищено осередок “стрибків” у замку (2 лютого 1945 р.)
– х. Лози біля с. Божиків Бережанського району. Останній бій українських підпільників проти підрозділу КДБ (14 квітня 1960 р.)
– х. Альбанівка біля с. Нетерпинці Зборівського району. Бій загону під командуванням Омеляна Польового “Остапа” з НКВС (27 вересня 1944 р.)
Саме для того, аби закріпити у пам’яті ці уроки, Тернопільська обласна інспекція охорони пам’яток історії та культури організувала фотовиставку «Ми, повстанці — сини України», що експонується у різних закладах Тернополя та області. Скажімо, минулого тижня виставка була представлена у фойє Тернопільської ОДА, а з 28 жовтня її у рамках наукової конференції експонуватимуть на історичному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.
— Як відомо, 2015-ий рік у нашій області проголошений Роком повстанської звитяги, — нагадує Людмила Строцень. — І хоча основне завдання нашої інспекції — це облік пам’ятників та фіксація їх станів, втім, один з напрямків нашої діяльності — популяризаторська робота. Саме тому ми вирішили усі фотографії пам’ятників, споруджених на честь УПА, систематизувати і підготувати фотовиставку.
Спеціально для виставки пані Людмила, а також працівник інспекції Сергій Грабовий та науковий працівник Тернопільського краєзнавчого музею Володимир Пукач створили карту Тернопільської області, де не лише позначені пам’ятники, а й зафіксована уся діяльність УПА у нашому краї. Через аспект авторського права саму карту ми не можемо надрукувати, а ось інформацію до неї Людмила Дмитрівна люб’язно надала «НОВІЙ…». Було б чудово, якби на цю інформацію звернуло увагу освітянське керівництво і вона увійшла до підручників історії рідного краю, адже тут зрозуміло й коротко зібрано усе.
Не зграйка бандитів, а справжня армія
— На території нашої області під час військових змагань було дві військові округи, — пояснює пані Людмила. — Це була справжня армія, а не зграйка бандитів, як подавали нам колись. Округа у волинській частині нашої області — Шумському, Лановецькому і Кременецькому районах — мала назву «Богун», а галицька частина — це була військова округа «Лисоня». Ми зібрали інформацію про всі штаби УПА, що були на нашій території. Це, до речі, абсолютно не означає, що ці штаби поширювалися тільки адміністративно на територію нашої області. Вони могли мати стосунок і до інших областей, але саме там, у штабах, розроблялися стратегія і тактика боротьби, проводилися конференції, збиралися повстанці, узгоджувалися всі дії. Переважно вони зосереджувалися в наших північних і західних районах, де лісиста місцевість і де повстанська боротьба мала можливість найбільше розвиватися. Ми систематизували всі штаби і нанесли їх на карту. Зібрали також друкарні ОУН-УПА, що мали дуже багато друкованої продукції, над якими працювали великі колективи інтелектуалів для того, щоб звертатися до населення. Зверталися навіть до бійців НКВС російською мовою, бо вважали, що там люди, затуркані ідеологією та пропагандою. Зібрали також усі описані й згадані в документації бої, що відбувалися від 1943 до 1965 року.
Перші пам’ятники — ініціатива ОУН
— 24 роки повстанці в незалежній Україні чекали свого визнання. Наша інспекція створена у 2000 році. Впродовж 15 років ми їздили по селах й містах Тернопільщини і спостерігали, що люди, наші краяни, не чекали, поки повстанців визнають героями, вони вшановували їх самі, встановлюючи пам’ятники, — розповідає Людмила Строцень. — Лише нині, на початку 2015-го року, був прийнятий комплекс законів про декомунізацію, де прописано, що і січові стрільці, і загони ОУН-УПА визнаються такими, які воювали за незалежність України. Наразі це просто строфа із закону… Ці люди ще не мають жодних пільг, вони ще не прирівняні ні до кого…
Для того, щоб підштовхнути той закон, щоб історична правда восторжествувала,
ми зібрали фотографії усіх цих пам’ятників, щоб показати, що повстанці не де-юре, а де-факто визнані Героями. Показово, що гроші на ці пам’ятники збирали люди самі — це пожертви громад, повстанців, які опинилися в еміграції, небайдужих бізнесменів, частка держави у них мізерна, її фактично немає…
З чого усе почалося? Великим поштовхом для вшанування пам’яті борців за волю України стала ініціатива Організації Українських Націоналістів ще у 30-их роках ХХ століття. Так, на одному із сучасних пам’ятників у с. Різдвяне Теребовлянського району ми знайшли цікаву дошку з іменами усіх загиблих січових стрільців з цього села. На ній розміщені тризуб, архангели, сурмач, який є символом ОУН. В часи польської влади на західноукраїнських землях українці самі піклувалися про вшанування пам’яті своїх героїв.
Такі дошки були в усіх населених пунктах, звідки походили загиблі січові стрільці. У радянські часи за таку дошку можна було потрапити за грати, попри те, люди у Різдвяному її приховали і вже в часи незалежності вмонтували в центрі звичайного пам’ятника. Такі дошки зустрічаємо і у Зборівському районі, вони також вмонтовані в центральну композицію сучасних пам’ятників борцям за волю України. Отож, вважаємо, що саме ОУН встановила традицію вшанування пам’яті героїв.
У селі Чернихів Зборівського району у 1944 році був встановлений пам’ятник борцям за волю України. У 45-ому році прийшли «визволителі», яким це все, звичайно, не сподобалося, і пам’ятник був знищений. Вже у часи незалежності чернихівчани вирішили не реконструйовувати його, а встановили, як був, тільки розмістили поруч табличку «Останки могили, знищені сталінськими варварами у вересні 45-го року». Ось такі перші пам’ятники борцям за Україну на території нашої області.
Пам’ятнику Ярославу Стецьку тричі відбивали руку… бомжі
— У радянські часи, звичайно, ніхто й уявити не міг на площі міста пам’ятник борцям за волю, лише у часи незалежності з’явилася можливість у наших краян вшановувати своїх справжніх героїв. Дуже багато пам’ятників встановлено військовим та духовним провідникам, зокрема, Степану Бандері, Роману Шухевичу та уродженцю нашого краю Ярославу Стецьку.
Найперший пам’ятник, споруджений на території нашої області у часи незалежності, — це пам’ятник Степану Бандері у селі Козівка Тернопільського району. У 1992 році громаді села через це довелося витримати дуже величезний тиск. У село приїжджали з області, переконували, що це передчасно, непотрібно, а російська пропаганда аж захлиналася, що націоналізм і фашизм в Україні відроджується. Втім, громада села витримала цей тиск і захистила пам’ятник.
Ярославу Стецьку на Тернопільщині є три пам’ятники: у Великому Глибочку Тернопільського району, Кам’янках Підволочиського району і погруддя у Тернополі. До речі, пам’ятнику у Кам’янках тричі відбивали руку. Порушували кримінальні справи, підсилали якихось бомжів, начебто це вони зробили, та в результаті нікого не знайшли і не покарали…
«Ідіть витривало по вибраній вами дорозі»
— Ще ми зібрали дуже унікальні пам’ятники духовним провідникам. До слова, разом з УГКЦ плануємо згодом організувати ще одну виставку, приурочену греко-католицьким священикам, які допомагали у повстанській боротьбі. Найголовніший духовний провідник — це, звичайно, митрополит Андрей Шептицький, пам’ятник якому споруджено у сквері біля єпархії. Ще в свій час, посвячуючи прапор січовим стрільцям, митрополит сказав: «Ідіть витривало по вибраній вами дорозі, і я благословлятиму ваші діла». Є факти, що він благословляв також повстанських капеланів.
Дуже цікавий пам’ятник Миколі Хмільовському, який постав зовсім нещодавно — у 2012 році — у с. Покропивна Козівського району. Після того, як у 1946 році відбувся церковний Синод і УГКЦ була фактично розпущена, він очолив підпільну греко-католицьку церкву — від 47-го до 50-го року. У часи його священства було налагоджено зв’язки між ОУН-івським і церковним підпіллям.
У Чорткові на подвір’ї катехитичної семінарії встановили пам’ятник Єпископу Станіславському Григорію Хомишину, уродженцю Гадинкінців Гусятинського району. Коли у 1944 році наближалися другі «визволителі», він не позділяв думки тієї частини галицької інтелігенції, яка вважала, що потрібно тікати від них за кордон. Він вважав, що треба залишатися зі своїм народом до кінця. Його ув’язнили і у 1945 році після численних побоїв серце не витримало, втім, тюремний лікар констатував, що він помер від дистрофії. У рідних Гадинкінцях біля церкви отцю Хомишину також є пам’ятник.
Пам’ятник у Новосілці Костюковій — столичного рівня
— У часи незалежності з’явилося багато пам’ятників на реальних могилах. У радянські часи там, де були поховані повстанці, звичайно, не можна було ставити пам’ятник, адже вони вважалися бандитами чи злочинцями… Люди садили на цьому місці кущ калини чи інші знаки, щоб запам’ятати, — розповідає Людмила Строцень. — Нині таких надгробків дуже багато. У Нараєві Бережанського району — особливий. У 1941 році, коли туди прийшли радянські війська, у Бережанській тюрмі було заарештовано й розстріляно дуже багато молодих патріотів. Їх скидали у річку Золота Липа, ті трупи пливли, їх виловлювали, впізнавали і у кожному селі ховали… Вже тепер зробили загальну могилу з фотографіями загиблих і незвичним розп’яттям патріота на хресті.
Ще на Бережанщині, у селі Підлісне, спорудили пам’ятник, аналогів якому в Україні, мабуть, немає, — пам’ятник матерям героїв України.
У селі Ступки неподалік Тернополя є дуже цікавий пам’ятник у вигляді повстанського ордена трьом братам — Богданові, Юркові та Мирославові Вовкам. Усі троє були пов’язані із Службою Безпеки ОУН, а Мирослав очолював СБ ОУН Подільського краю (Хмельницька, Тернопільська і Вінницька області). Усі троє загинули.
А ось у композиції, розміщеній на символічній могилі у селі Новосілка Костюкова Заліщицького району, на фоні карти України розміщені скульптури усіх персонажів визвольної боротьби: воїна княжої доби, опришка, козака, січового стрільця, воїна УПА. На передньому плані — скульптура символічної України, яка рве кайдани. Вивершує могилу скульптура архангела з хрестом. Усі, хто бачив цей пам’ятник, стверджують, що ця символічна композиція така сильна, що заслуговує на те, аби прикрашати чільне місце у Тернополі або й Києві.
На фотовиставці представлена лише незначна частина пам’ятників з усіх куточків нашого краю. Загалом на території Тернопільщини споруджено близько півтисячі пам’ятних знаків борцям за волю України, яких ми зобов’язані знати і шанувати пам’ять про них. Адже якщо людина не має нічого свого — їй легко можна насадити «рускій мір», якщо ж вона має своє і шанує його — нав’язати їй чужі порядки значно важче. Не забуваймо про це.
мар’яна Юхно-Лучка
