Розшукати учнів своєї мами вирішив житель села Оришківці Гусятинського району, відомий в краї підприємець та краєзнавець, директор готельно-туристичного комплексу «Орися» Ярослав Угляр. Чоловік звернувся за допомогою до однієї із редакцій місцевих ЗМІ, аби йому допомогли поширити світлину, зроблену 1946-року.
На фото – молода вчителька Софія Якимець та її школярі. Також він розповів історію життя найріднішої йому людини у світі.
Надсилаю вам стару світлину, можливо, це вас зацікавить. На ній – моя мама, якій тоді було 22 роки, а зараз, дякувати Богу – 97 зі своїми учнями початкової школи села Поплави, тоді ще Струсівського району.
…Села цього вже немає, воно знаходилося недалеко від Заздрості. Був би вдячний, коли б ви розмістили це фото, можливо, хтось відгукнеться із маминих учнів. Це для мами було би дуже приємно та й для її колишніх вихованців, думаю, теж, – написав пан Ярослав.
Моя мама Софія Михайлівна Якимець народилася у селі Багатківці Теребовлянського району. У селі її кликали і знають як Салька Якимець.
На той час, після війни, не вистачало вчителів, а мама вже мала закінчену Тернопільську гімназію, тож її призначили завідуючою Поплавської початкової школи тодішнього Струсівського району. Хуторів Поплавів , згадує мама, було двоє: Поплави Беневські і Поплави Заздростянські. Тих хуторів , вже немає ні на карті, ні на самій території… Так ось, між тими хуторами й була початкова школа. Вона належала до семирічки, що діяла у Заздрості. Директором школи був дуже добрий чоловік на прізвище Паньків, а його дружина Юлія працювала вчителем початкових класів.
Якщо мамі були потрібні парти, книжки чи щось інше, то вона зверталася до директора школи у Заздрості.
У війну, в рідних Багатківцях родинна хата згоріла, то мама жила на хуторі Синожита за 4 км від Поплавської школи, у хаті рідного брата Мирона, який не повернувся з війни. До школи, на роботу мама добиралася коли конем, коли пішки з племінником Васильком Якимцем, який у війну втратив маму і тата й на той час вже був круглим сиротою. На цій фотографії він сидить з розкритою книжкою.
Учні школи були переважно 1936- 1940 років народження. Мама розповідала мені, що у той час, хоч і не було підручників, зошитів, але діти мали великий потяг до навчання. Пізніше мама поступила на навчання в Чортківське педагогічне училище, після його закінчення вийшла заміж за хлопця, який прийшов з війни в село Оришківці. Тож після заміжжя її прізвище вже змінилося на Угляр. В Оришківській восьмирічній школі пропрацювала вчителем молодших класів майже 40 років.
Хоча згаданого села, де працювала у школі моя мама, вже давно немає, сподіваюсь, десь ще живуть мамині учні. То, можливо, відгукнуться…Ото було б цікаво їх зібрати, нехай би поспілкувалися із своєю колишньої вчителькою, згадали ті далекі післявоєнні роки.., – завершує свого листа Ярослав Угляр.
Сподіваємось, що після цієї публікації хтось із учнів Софії Михайлівни Якимець (Угляр) чи їхніх дітей-внуків таки відгукнеться.
Джерело: Терен
