За що боролись, на те й напоролись, на превеликий жаль. Нинішня українська влада — класична змова проти народу, державу будує “під себе”, заганяючи українців у зону цілковитого знищення. І досить вже тріумфальних реляцій про потужні здобутки вітчизняного дипломатичного корпусу. Що то за “здобутки”, якщо нас ігнорують, захисних зобов’язань не виконують, зброї не дають і не дадуть, лиш спускають готові рішення та силують до компромісів на грані зради і територіальних поступок? Де ж ті успіхи дипломатії, якщо у пащу молоха війни щодня вкидають молодих українських мужчин? Недарма в народі поширюється думка, що верховний тріумвірат, виступаючи в ролі синедріону, має за мету вирішити “українське питання”… остаточно. Чи бодай створити для цього юридично-правову основу. Агов, “друзі народу”, ми ще живі, сподіваємось на підтримку військових і так просто не здамося! Виконуючи замовлення внутрішніх і зовнішніх ворогів, котрі хочуть бачити українців безсловесною отарою, місцева агентура приступила до вирішальної фази геноциду: економічного, духовного, фізіологічного. Не криючись, нав’язують думку, що нас незабаром лишиться десь з двадцять мільйонів, отож, виходить, мусимо виздихати до мінімально бажаної кількості. Зробили нас рабами на власній землі, кращу частину з нас вже витіснили за границю, а тим, котрі лишились, кидають, немов жебракам, лиш на убоге животіння. І над усім цим глумом витає демонстрація розкоші мерзотників, відвертий грабіж і корупція. Мільярдери-олігархи, заодно з якими і наші президент та прем’єр, знахабніли до краю. Планомірно витоптують душу українців в телепросторі, підсовуючи замість традиційних чеснот перманентне згидження рідної історії, українську мову упосліджують, нещадно русифікують живих і мертвих, нав’язують насильство і розпусту. Награбувавши мільярди і спричинивши смерть майданівців, злодюги спокійно переїхали до Москви або осіли в Тель-Авіві вже під справжніми єврейськими прізвищами. Нинішній геноцид — не копія 32-33 років, але з тієї ж обойми, автори проекту і виконавці — з тієї ж катівні. Планувався він заздалегідь, завдяки чому вбивці українства добились вражаючих успіхів. Не виключено, що з таємним умислом і Путіна підштовхнули до агресії. В Конституцію заклали міну, котрої сліпі не помітили, романтики на радощах не бажали помічати, а грошолюби присипали совість жертовним попелом з кістяків минувшини. Принаймні у ВР не було зафіксовано з приводу цієї події ні мордобою з насильниками, ні самогубства принижених. Ст. 15 Конституції гласить: “Жодна ідеологія не може визнаватися державою, як обов’язкова”. Вдумайтесь, громадяни, що ж то за держава, котра не має чіткого плану державобудівництва, ігнорує традиційну політичну  віру? Для кого ця держава існує, якщо не зафіксовано права корінної нації (і це після багатовікових страждань і багатомільйонних жертв!) мати свою власну домівку? Хіба ця норма Конституції не звучить для українця смертним вироком? Окрім того, законодавці вилучили фундаментальне “українець” і “українка” з пашпорта і подібні записи з метрик новонароджених. Не вбивають окремо — українську націю відразу хочуть убити. Колишній депутат Григорій Омельченко, інформацією котрого злегка скористаюсь, ревно приклався до цієї болісної проблеми. Звернувся до Януковича, потім до представника однієї з нацменшин, колишнього віце-прем’єр-міністра Колєснікова і нагадав, що позбавлення українців національності є черговим етноцидом. Григорій Омелянович нагадав, що Україна ще за СРСР була співзасновником ООН і співавтором її Статуту. Генасамблея ООН у 1960 році прийняла Декларацію про надання незалежності поневоленим народам, котра визнала право титульного (корінного) народу (етносу), в тому числі і українців в Україні, на створення національної держави. Міжнародні правові акти ООН і ЮНЕСКО засвідчують, що національна держава — це така держава, в якій титульний народ (етнос) складає 67% населення країни. А українців, згідно з усіма переписами (1926 р., 1939 р., 1989 р.) було понад 72-75% з усього населення. А 2001 року — 77,8% українців від загальної кількості. Навіть у радянському пашпорті обов’язково вказували національність. Росія поновила графу “національність”. Країни Ради Європи, в тому числі і Євросоюзу, мають у свідоцтвах про народження та шлюб графу “національність”. Графа “національність” передбачена також у колишніх союзних республіках СРСР та країнах СНД. Усі мають ідентифікуючу ознаку, крім українців. Чому ж, о Господи, так упослідив нас, богомільних і терплячих? Жодного разу за увесь час незалежності України не було обрано національного українського парламенту. Наша Верховна Рада за своїм національним складом є своєрідною філією Кнесету і Государствєнной Думи. І як туди євреї і росіяни так масово пролізли, — не треба довго мізкувати. Все дуже просто: заховались за ширму “громадянин України”, яка витіснила з пашпорта “українця” з допомогою традиційного підкупу. У ВР шостого скликання було 36% представників української нації, уже в наступній — 29%. А ось інформація з інтернету про наступний національний склад ВР України: 43% — євреї, 34% — росіяни, 22% — українці, інші — 1%. Ці дані, звичайно, суворо засекречені. А що твориться в Кабінеті Міністрів? Там 62% — євреї, 15% — росіяни, 15% — українці, 8% — інші. А ось національний склад населення України: українці — 78%, росіяни — 17%, інші — 5%, в тому числі євреї — 0,2%. Сьогоднішнього національного складу ВР не знаємо, але взаємні люб’язності та поцілунки президента, прем’єра і спікера засвідчують торжество тріумфаторів. Отут би гнобленим сіоністами та Московщиною українцям задуматись і посилати до Верховної Ради справжніх борців за національні інтереси, не довіряючись бездумно пройдисвітам і грошолюбам. То як нам рятуватись, українські брати і сестри, кому довіритись, кого підтримувати? Довіритись варто тим, кого ненавидить сьогоднішня влада, кому влаштовує вибухи гранат, кого садить до каземату. А найбільше керівна кліка ненавидить націоналістів і “Свободу”. Націоналістів, гадаю, навмисне провалили на минулих виборах до ВР, щоб захисники національних інтересів не мали можливості сказати правду народові з верховної трибуни. Не товаришую зі “свободівцями” і маю до них багато претензій. Є серед них неперебірливі у виборі друзів, нескромні у поведінці, є лицеміри і грошолюби. Між ними також крутиться галаслива і неадекватна вчителька, котра ганьбить організацію і відлякує симпатиків. “Свобода” мала би давно її позбутись! Але є серед націоналістів і багато самовідданих патріотів, і то, на щастя, серед керівництва. “Свобода” захищає українців, сповідує українську національну ідеологію, бореться за українську Україну. Нещирі у дорозі відійдуть, а правдива державобудівна віра знайде підтримку і об’єднає людей. Головне, що є міцний скелет, а тіло наросте. Підтримую націоналістів! А в Тернополі усі свідомі повинні підтримати представника “Свободи” — нинішнього мера. Навіть його опоненти і критики визнають: напевно, грішний, але з усіх попередників показав найвищий коефіцієнт корисної дії. Завдяки йому Тернопіль оновився, для міста він зробив і робить дуже багато. До того ж неодноразово проявив політичну мужність. То навіщо, питається, міняти  перевірене і добротне шило на якесь невідоме і слизьке мило? Легковажні експерименти, пані та панове, сьогодні вкрай небезпечні і можуть нам дорого обійтись, тому робімо висновки і приймаймо зважені рішення.