10 червня 2019 року телефонний дзвінок, що пролунав у квартирі родини Кобильник з Тернополя, назавжди розділив їхнє життя на “до” та “після”. Того дня батькам 25-річного хлопця повідомили, що їхній син потрапив під потяг. Тоді ж про нещастя дізналася й кохана постраждалого Іра Глущак.
“Мені на роботу зателефонувала Петрова мама і повідомила, що він у лікарні і йому зараз роблять операцію. Петро потрапив під тепловоз. Він якимось чином опинився на колії, без свідомості. Водій тепловоза не встиг вчасно помітити і запобігти трагедії”, – розповідає Іра Глущак.
В результаті зіткнення з локомотивом Петро отримав важку травму голови та численні переломи. Хлопця негайно прооперували. В реанімації він пробув близько трьох місяців. В подальшому – ще три місяці у реабілітаційному центрі.
“Це була трепанація черепа, декомпресія. Тому що був набряк, був крововилив. Впродовж певного часу у Петра була відсутня якась частина черепної кістки. Він довго перебував в лікарні, а потім в реабілітаційному центрі. Потім 9 місяців реабілітації вдома. В червні цього року ми провели операцію по закритті цього дефекту титановим імплантатом”, – продовжує розповідати Іра.
Зараз 27-річний Петро Кобильник не ходить і не розмовляє. Аби не допустити атрофії м’язів, з молодиком займаються реабілітологи. Приходять й неврологи. Вони спостерігають за моторикою рук та розумовою активністю. Щодо подальшого стану чоловіка, то лікарі прогнозувати не беруться.
“Лікарі не беруться прогнозувати. Це мозок. Неможливо спрогнозувати абсолютно нічого. Є постійний прогрес, є постійна динаміка. Але тут дуже важка травма. Прогрес майже не помітний, але можна порівняти: якщо два роки тому людина була у комі, а сьогодні він вже реагує, киває мені головою на мої запитання. Тобто, є цілком свідомість, є розуміння ситуації і того, що потрібно працювати. Це є величезний прогрес від того моменту, коли він просто лежав із заплющеними очима”, – додає Іра.
Іра каже, зараз вона разом з мамою Петра намагаються зібрати кошти для чергового курсу реабілітації. Потрібно щонайменше 400 тисяч гривень.
Один день перебування в реабілітаційному центрі вартує шість тисяч гривень і це не межа. Тобто, якщо ми захочемо поїхати туди ж наступного разу, то сума може бути вищою. Курс, який ми проходимо у спеціальному закладі, вартує приблизно 400 тисяч гривень. І гроші будуть потрібні постійно, бо це не один потрібен курс, то безперервний процес”, – зазначає Іра.
Якщо у вас є можливість допомогти – зробіть це.
Реквізити для допомоги:
Мама Семенюк Лілія Анатоліївна 4149 4993 4751 2459
5167 8032 4649 7429 Ощадбанк Кобильник Петро-Павло
