Тернопільський апеляційний суд залишив без змін вирок Збаразького районного суду Віктору Б. Відтак винуватець кривавої різанини у Почаєві наступні сім із половиною років проведе за ґратами. До речі, поки тривав цей судовий розгляд жорстокого вбивства юнака неподалік лаври, Кременецьким районним судом обвинуваченого було засуджено ще й за грабіж та хуліганство.
Отже, нагадаємо деталі шокуючого злочину. В останні дні липня минулого року до Почаївської лаври приїхали батько із сином. Сергій і справді потребував очищення й сповіді, оскільки любив, перехиливши чарку, принизити беззахисного, побити слабшого. Високий та міцний, він довший час займався єдиноборствами, тож полюбляв продемонструвати слабшим свою перевагу та владу. Особливо, коли перехиляв чарку.
От і тоді не встигли вони з батьком перехреститися перед чудотворними іконами, як, вичекавши момент, Сергій покинув лавру і пішов шукати більш приземлені розваги та спокуси. І вже незабаром у парку зустрів Віктора Б., який саме шукав, хто би «спонсорнув» на пляшку. Молодики одразу порозумілися і вже незабаром «причащалися» оковитою на лавці під деревами.
Незабаром до них приєдналися ще двоє таких самих пияків, причому один із них через «зеленого змія» перетворився на інваліда – став безруким калікою. Чомусь саме до нього й почав чіплятися п’яний «паломник», ображав і принижував. Похмуро спостерігаючи за гостем, Віктор декілька разів просив: «Залиши його! Чого ти до нього вчепився?» Однак Сергій тільки більше набирався азарту та злості, аж поки щосили не вдарив нещасного у груди. А потім глузував, спостерігаючи, як інвалід намагався піднятися з землі.
«Дай йому спокій!» – не стримався Віктор і схопив уже занесений над бідакою кулак.
«А ти що, мати Тереза?» – Сергій наблизився впритул до нього та схопив за плече.
Значно нижчий та худорлявіший за нього Віктор скинув руку з себе і позадкував, при цьому матюкав та обзивав. Сергій блиснув очима: «Зараз я з тобою розберуся, а потім і з цим обрубком», – просичав він, зневажливо кинувши погляд на все лежачого безпорадного й п’яного інваліда.
Сторожко дивлячись на нападника, Віктор знову позадкував і зупинився, наштовхнувшись спиною на сміттєвий бак. І раптом побачив порожню пляшку. Молодик підняв її і розбив об урну, затиснувши у руці скалок горловини, т. зв. «розочку».
Якби у цей момент Сергій зупинився, трагедії не сталось би. Але він продовжував матюкатись і погрожувати, наближаючись до супротивника. Коли відстань між ними скоротилася до витягнутої руки, Віктор різко полоснув нападника по горлу. Із рани фонтаном бризнула кров, спортсмен захрипів і упав під ноги молодику. Той переступив через нього і повернувся до друзяків, які сиділи, роззявивши рота.
«Де він?» – стривожено запитав чоловік без руки.
«Там», – байдуже відповів Віктор.
Усі троє подивилися у бік сміттєвої урни. Досі мовчазний третій товариш по чарці підійшов до потерпілого, який хрипів у калюжі крові. Зрозумівши, що той вмирає, чолов’яга викликав «швидку». Натомість убивця пішов до покинутої будівлі, де зазвичай ночували безхатченки. Лише 3 години потому, коли потерпілий помер у лікарні, Віктор повернувся на місце трагедії. Побачивши, що майданчик біля урни огороджено білою стрічкою, хотів непомітно зникнути, але очевидець трагедії впізнав його та закричав: «Тримайте вбивцю!», і юнака схопили поліцейські.
У Тернопільському апеляційному суді Віктор Б. стверджував, що вбивати не хотів, мовляв, усе трапилось випадково. Він лише захищався. Як не дивно, але батько вбитого попросив суд суворо не карати вбивцю свого сина.
Олекса Чиж
Джерело: Тижневик “Номер один”
