До кінця!
Буду допомагати Україні…
Так каже поляк Мар’ян Каня. Понад 20 років він живе у Кременеці, одружився тут з українкою, має власний бізнес.
У лютому 2022 року Мар’яна, як громадянина Польщі, просили покинути Україну, адже небезпечно, війна. Та він категорично відмовився і з першого ж дня почав активно допомагати українцям. І робить це до сьогодні.
Якраз перед повномасштабним вторгненням Мар’яна вдруге переобрали головою Товариства відродження культури польської імені Юліуша Словацького. Його представники розвивають міжнаціональні і міжкультурні зв’язки у Кременці, поглиблюють співробітництво між українськими та польськими громадами, пропагують українську культуру на теренах Європи і навпаки. Також при товаристві діє польська школа.
“Почалася війна, всі думали, що він перший поїде в Польщу. Нє, він залишився з нами, каже: «ви залишаєтесь, значить і я залишаюсь. Будемо помагати всі, дружно»”, – пригадує секретарка товариства Тереза Лапка.
А з 24 лютого 2022 року Мар’ян із колегами налагодив постачання із Польщі необхідних речей. Це, зокрема, продукти, засоби гігієни, одяг, медикаменти.
“На початку було 4-5 бусів щотижнево, була і одна чи дві фури, то жінка президента Польщі присилала нам допомогу. Ми все роздали. Хто до нас приходить, хто дзвонить, хто потребує – ми все роздаємо”, – наголошує поляк.
Тоді, на початках, Польща активно відправляла в Україну допомогу. До нас їхали фури набиті гуманітаркою. Та частина того не завжди потрапляла до потребуючих. Тому по той бік кордону стали прискіпливіше ставитися, кому відправляти вантажі.
Мар’ян – громадянин Польщі, йому там довіряють. Він має гарні стосунки із багатьма організаціями, які, знаючи його, збирають і присилають в Україну необхідні речі. Все, окрім зброї, каже Мар’ян.
“Понад 100 тонн в перший же рік ми роздали. Ми працювали щоденно з дев’ятої до четвертої. Тут були черги з переселенців, і ми роздавали їм все, чого люди потребували”, – каже Мар’ян.
Привозили також машини, генератори, ліхтарики, спальники, передавали дитячі ігри для укриттів у школах і садочках.
Зараз вже допомоги везуть менше. Подекуди, і люди стільки не потребують, та і запити стали більш специфічні. Наприклад, у лікарні попросили протипролежневі матраци, військовим потрібні засоби від комах, та інше.
На сьогодні найбільше Мар’ян із товариством допомагає саме військовим, медзакладам. Не забувають про дітей, а також про старших людей.
Маючи зв’язки із польськими осередками в інших областях, речі із Кременця розвозять по всій Україні. Усе роздають безкоштовно.
За свою допомогу Мар’ян отримує чимало подяк. Військові на знак вдячності присилають підписані прапори.
Питаємо, чи є ще сили допомагати. Все таки воєнний стан в Україні другий рік. Поляк відповідає – “Так. До кінця”.
“Звик я тут, до цих людей, до цієї ментальності. Одна революція, друга, і війна на Донбасі, і Крим. Я був весь цей час тут, в Україні. І тут, нагло, почалась повна війна”, – наголошує Мар’ян Каня.
Тож у цій боротьбі українці точно не самі. Поруч з нами наші справжні друзі і сусіди – поляки.
Нам лишається щиро подякувати пану Мар’яну і його товариству за підтримку і побажати нам всім якнайшвидшої перемоги України.