Практика попередніх п’яти хвиль мобілізації сумна, і шоста теж нічим не відрізняється, адже повістки приносять і інвалідам, і дітям, і тим, хто нині вже воює на Сході…
Хто винен у таких прорахунках, – невідомо. В обласному військкоматі все «спихають» на міські і сільські ради, де ведеться облік військовозобов’язаних. Утім, як одних, так і других ця проблема, очевидно, не надто турбує, бо усунути ці курйози ніхто не поспішає. Чи, бува, не тому станом на 10 липня Тернопільщина виконала мобілізаційний план лише на вісім відсотків?..
Повістка… покійникові
15 липня принесли повістку тернополянину Тарасові Дідичу, який… помер торік у червні.
– Я вийшла з квартири, а в дверях – повістка, – не стримує сліз мати Тараса Любов Антонівна. – Син на 9-ту ранку мав прибути з документами до військкомату. Мені аж перевернулося все всередині, адже мій син до того ж був інвалідом першої групи, з дитинства хворів на епілепсію, і у військкоматі були ці дані. У Тараса була навіть виписка, що він звільнений від строкової служби саме через хворобу. То як можна було його занести до списків? Тільки душу мені розтривожили… У нас усе робиться так, як не має бути. Я ж була весь ранок вдома, а ніхто й у двері не подзвонив. Запхали отой папірець і пішли. Я відразу зателефонувала за вказаними у повістці номерами, але… один номер був постійно зайнятий, а інший не відповідав.
Близько року на службі, а до війська призвали знову
Принесли повістку й тернополянину Павлу Левківу, який уже близько року служить у Збройних Силах України. Поки він лікується після отриманого поранення в одній із лікарень Тернополя, його кличуть до війська знову.
– Рік тому я добровольцем вступив до лав батальйону УНСО, що якраз закріплений за армійською частиною, – розповідає Павло. – Мене мобілізували до Новоград-Волинського на Житомирщині і, напевно, у наш військкомат про це не повідомили… Повістку, запхану у дверях, знайшла мама. Жодних підписів ніхто з моїх родичів на ній не залишав, але я все одно завітаю з «дружнім» візитом за викликом.
Боєць із… цукровим діабетом?
34-річний тернополянин Петро Ковалковський уже 15 років хворіє на цукровий діабет. Укол інсуліну чоловік повинен робити через кожні п’ять годин, інакше може померти. Проте цей факт і навіть посвідчення інваліда третьої групи не завадили утримувати Петра у військкоматі тривалий час. Аби не впасти у кому, йому довелося викликати медиків, бо військові не реагували.
– Я не отримував повістки, – каже Петро Ковалковський. – Мені потрібно було виписатися з батьківської квартири і приписатися у власній. Та, як виявилося, тепер без довідки із військкомату не можна ступити й кроку. Там я почув, що перш ніж отримати будь-яку довідку, потрібно пройти медичну комісію. «Але ж я не отримував повістки, то для чого медкомісія?» – запитав здивовано. «Без медкомісії ви звідси не вийдете!» – пригрозили у відповідь.
Щоб не гаяти часу, чоловік показав посвідчення інваліда, але ніхто на це не звернув уваги. Мовляв, якщо хворобу підтвердить медкомісія, тоді ти – вільний. Через погіршення стану здоров’я Петро викликав швидку. Відтоді минули два місяці, як бути далі, чоловік не знає, адже у військкоматі йому лише дали відстрочку на півроку, отже, незабаром можуть викликати знову.
До війська – на інвалідному візку?
– 15 липня на вул. 15 Квітня у Тернополі працівники ЖЕКу вручили повістки двом моїм знайомим інвалідам першої і другої груп, – розповідає тернополянка Катерина. – Один після аварії вже п’ять років не ходить, а другий – від народження глухонімий. Невже у військкоматі немає елементарної бази даних?
Днями прийшла повістка прибути у військкомат для проходження медкомісії й інвалідові першої групи зі смт. Козова панові Любомирові, який усе своє свідоме життя пересувається на інвалідному візку…
наталя БЕРЕЗОВИЧ
