Улітку 1887 року Тернопіль збирався відвідати кронпринц Австрії Рудольф. В міській управі стали думати-гадати, як краще зустріти молодого намісника престолу.
Радикали пропонували вивести на вулицю п’ять тисяч бідняків, щоб спадкоємець престолу побачив, у яких злиднях живуть піддані імперії на Галичині. Натомість гонорова галицька еліта була іншої думки. Вона прагнула здивувати високого гостя, показати принцу, який цивілізований самобутній народ живе на східних рубежах Австро-Угорської імперії та яка в нього багата і давня культура.
Був створений оргкомітет, який очолили професор Олександр Барвінський і дідич (поміщик) Владислав Федорович. Спочатку в ньому домінували поляки, але українцям вдалося кооптувати до нього ще вісьмох своїх членів. Коли поляки збагнули, що вони в меншості й уже не можуть цьому зарадити, то вийшли з комітету, заявивши, що їм нічого там робити. Так комітет став виключно українським, а відповідно і всі заходи щодо зустрічі кронпринца мали українське забарвлення.
Постановили насамперед написати величну кантату на честь намісника імператорського престолу. Із цим блискуче впорався відомий на Галичині композитор Анатоль Вахнянин. Постало питання, хто ж її виконає. На той час товариство «Просвіта» уже створило в багатьох селах хори. З їхніх учасників і зібрали зведений хор із 122 осіб. Їх звозили до Тернополя на виснажливі репетиції, адже спів мав звучати бездоганно. З Острова та Великої Березовиці зібрали 25 пар молоді, які мали виконати обжинкові обрядові танці. А в Старому парку було вирішено організувати етнографічну виставку. Побудували чотири хати — покутянську, подільську, гуцульську та наддністрянську, а в них виставили речі щоденного вжитку цих гілок українства.
Кронпринц Рудольф приїждає у Тернопіль увечері 5 липня 1887 року. Такий час був вибраний неспроста, адже того дня мала статися у нашому місті історична подія — з’явитися електричне світло. Зокрема, була електрифікована вулиця від двірця (залізничного вокзалу) до Домініканського костьолу, що стояв там, де нині універмаг. Принц мав взяти участь у з’яві електричного світла і першим пройтися освітленою вулицею. Рудольф сказав українською лише два слова — «Многая літа», але й за них йому гаряче аплодували.
Наступного дня кронпринц піднявся у Старий парк і оглянув етнографічну виставку. Співав зведений хор, а 25 танцювальних пар відтворили обряд обжинків. Рудольф був захоплений побаченим і почутим. Ця виставка сколихнула всю Австрію, вона, по-суті, відкривала для себе українців. Докладний опис цього свята залишив для нащадків Іван Франко.
Після виставки у Тернополі дідич із Вікна Владислав Федорович заклав килимарську майстерню, і його килими охоче купували у Відні, Празі, інших містах імперії. Про всі деталі як завжди перед показом фільму розповів тернопільський історик Сергій Ткачов.
А кіноманам того вечора у галереї «Бункермуз» показали історичну стрічку «Кронпринц Рудольф» 2006 року виробництва. За словами С. Ткачова, фільм цей європейський, оскільки участь у його створенні брали німці, французи, австрійці, італійці. Це класичний історичний фільм: у ньому відображено реальні події і вони знімалися там, де відбувалися насправді. До деталей витримано дух епохи, її колорит. Світова кінотека про принца Рудольфа нараховує сім фільмів. Така цікавість кінематографа до його особи викликана найперше його незрозумілою смертю в молодому віці. У фільмі показано, як намісник престолу запалює електричне світло у Відні. Тож завдяки цій картинці можемо уявити, як це було і в Тернополі.
Читайте також: Дивовижна історія художниці з Тернопільщини
— Я не випадково вибрав цей фільм для показу, — зазначав Сергій Ткачов. — З одного боку, минає 90 років з дня смерті імператора Франца-Йосифа, батька кронпринца Рудольфа. Їхні непрості стосунки добре показано у кінострічці. А з іншого боку, у 2017-му виповниться 130 років з часу проведення у Тернополі етнографічної виставки, про яку говорила вся Австрійська імперія. Тож закидаємо тему, щоб цю річницю відзначити у місті. Ще є час подумати, як це краще зробити.
