На моє переконання, натовп московiї, призначений царським указом у 1721 р. бути «росiйським народом», добiгає до прiрви у своєму iснуваннi. Своїм прагненням вирiшити «українське питання», а насправдi знецiнити українську iдентичнiсть, лiквiдувати українську державнiсть та захопити українську землю, кремль протиставив себе цивiлiзованому свiтовi. РФ обрала стежку самознищення.
Це стало темою статтi екс-керiвника «Радiо Свобода», професора Томаса Кента «Росiя – свiтовi: та пiшов ти…», у виданнi Центру аналiзу європейської полiтики (CEPA, Вашингтон).
Часи, коли путiн намагався бодай робити вигляд, що його країна є принциповим членом спiвтовариства, залишилися позаду. У риторицi i вчинках рф приймає на себе роль мiжнародного парiї. Кремль прагне змусити свiт прийняти їхнє дикунство i брехню. «Росiя не бiла i пухнаста. Росiя така, яка вона є. I ми не соромимося показувати, хто ми є», – цитує Кент «сумну коняку» лаврова. Вiн нагадує заяву «росполiтолога» мiхєєва: членство у свiтовiй спiльнотi руйнує iдентичнiсть росiї, i слова чиновника їхнього МЗС дробiнiна, який оголосив «безповоротне завершення спiвпрацi iз Заходом».
Росiя почала спалювати iнституцiйнi мости зi свiтом. Вийшла з Ради Європи, Ради ООН з прав людини i припинила вiдносини з НАТО. Вона заграє з одiозними режимами (Iран, М’янма, Пiвнiчна Корея). Кремль вiдмовився виконувати рiшення Євросуду з прав людини, перешкоджав експертам дослiдити вакцину проти COVID-19 «Sputnik», прагнув обiйти вимоги до запуску «Пiвнiчного потоку-2». Пiсля 24.02.2022 росiя остаточно добиває довiру: запевняє свiт, що не нападатиме на Україну – i нападає, пiдписує «зернову угоду» – i обстрiлює Одеський порт, попри запевнення в надiйностi постачальника – обрiзає подачу газу до Європи. Такi дiї ставлять пiд сумнiв цiннiсть росiйського пiдпису пiд будь-якою угодою.
Росiя сподiвається, що iмiдж агресора принесе їй результат. Нацiї, котрi їй протистоять, злякаються i вiдступлять, а iншi залишатимуться нейтральними. Проте стратегiчно москва заганяє себе в кут, де її майбутнє майже повнiстю залежатиме вiд пiдтримки з боку Китаю, поки путiн i його полiтика керують росiєю.
Загалом погоджуючись зi статтею, мушу констатувати, що автор «не дотискає» у висновках.
Час визнати: росiя НIКОЛИ i нi для кого не була добрим сусiдом. То якими можуть бути аргументи, що це колись змiниться? Набагато легше уявити, що приязнi i передбачуванi стосунки iз Заходом зможуть побудувати вiльнi Карелiя, Iнгрiя, Кубань, Iдель-Урал, Сибiр, Татарстан, Iчкерiя (i далi за списком). За пiвроку пiсля жахiть вiйни в Українi неможливо уявити, що можуть iснувати «хорошi росiяни». Iнша рiч дати шанс – карелам, iнгерманландцям, кубанцям, татарам, башкирам, сибiрякам, та ще українцям, якi волею долi живуть за покищо московитським парканом …
