На тлі глобальної економічної кризи, український експерт з питань суспільної комунікації Юрій Федоренко аналізує ситуацію в російській економіці.
Казна Кремля тріщіть по швам. Спочатку економічні санкції, потім – нафтові «непереливки», і ось тепер, як така собі «вишенька» – пандемія коронавірусу. Грошей немає. Знову відбутися меседжем Мєдвєдева про «грошей немає – ви тримайтесь» вже не вдасться. Не той соціальний стан країни. Такого напруження не відчувалось з моменту ГКЧП. Попереду голосування по поправках до конституції РФ, тому доведеться виконувати обіцяні владою соціальні зобов’язання, які щедро роздавав Кремль на початку року. Де брати гроші?
Отримати міжнародні позики – навряд чи! Міжнародні санкції ніхто не відміняв, тому цей варіант поповнення казни відпадає. Включати друкарський станок та множити «фантіки» – теж не варіант. Прямий шлях до гіперінфляції з усіма можливими негативними наслідками. Тому Кремль прогнозовано звернув увагу на «кишені» свого власного народу – банківські вклади. А на депозитах громадян зараз знаходиться близько 30 трильйонів рублів. На цей факт в середині квітня цього року вже публічно звернув увагу Олексій Кудрін. Для розуміння: на підтримку системоутворюючих компаній Кремль готовий виділити один трильйон! А тут їх, отих трильйонів – тридцять!
Ще до початку пандемічної істерії, Кремль почав «лізти у кишені» простих (і не дуже) росіян. У першому зверненні Путіна до населення у зв’язку з коронавірусом, під шумок епідемії він оголосив про введення нового податку на доходи по внесках і цінних паперах понад один мільйон рублів. Що, в контексті проголошення заходів підтримки бізнесу і громадян в період пандемії, прозвучало вкрай недоречно. Почався відтік коштів. Довіра до банків та банківської таємниці серед населення різко зменшилася. Тоді Кремль почав активно навіювати тези про те, що ОФЗ (облігації Федерального займу) – це єдина спокійна та стабільна «фінансова гавань» для людей.
Це вже було. Історія повторюється. У Радянському Союзі масові внутрішні позики у населення були улюбленим джерелом поповнення державного бюджету. Тільки добровільно їх мало хто купував. Зайвих грошей у селян і простих робітників не було. Облігації нав’язувалися при видачі зарплати та в магазинах. У 1930-х роках їх стали поширювати примусово. Сільради готували плани стягнення грошових сум по подвір’ях. Незгодних таврували ганьбою. У 1950-х з’ясувалося, що держава заборгувала громадянам величезну суму. Микита Хрущов оголосив, що влада погасить облігації через 20 років. Через 20, Карл! І, що? «Усушка, утруска» і в залишку – копійки. Не дарма ці події навіть відбилися в народному фольклорі: «У народу в борг він брав, та назад їх не віддав, і сказав: «Ви потерпіть, облігації бережіть».
Є велика ймовірність, що коли все це закінчиться, відновлювати зруйновану економіку влада Кремля буде за рахунок грошей пересічних росіян, залучених за допомогою «народних» ОФЗ. Ось тільки росіянам вже не до патріотизму. Допомагати владі, яка відкупиться від бізнесу грошима людей а зубожілому населенню «від щедрот» кине жалюгідні подачки, прості росіяни вже навряд чи захочуть.
Repetitio – est mater studiorum. Повторення – мати навчання. Це вже все було. Тільки, нажаль, не завжди і не всіх уроки історії чомусь навчають…
Джерело: блог Юрія Федоренка
