Треба вчитися належним чином шанувати борців з агресором в минулому, тоді не буде воєн у сучасності. Про трагічні та, разом з тим, героїчні для українського народу події 70-літньої давності газеті розповів міський голова Тернополя Сергій Надал.
Війна для українців
Наближається чергова річниця завершення Другої світової війни у Європі. 8 травня 1945 року вступила в силу беззастережна капітуляція німецького Вермахту. В цей день війна закінчилася для Європи. Проте для мільйонів українців війна тривала, оскільки людей розстрілювали, катували, депортували. Як не дивно, але це відбувалося з тим народом, який доклав титанічних зусиль для подолання гітлерівського нацизму. Робили з ним ті, хто не був на передовій, а стріляв у спини бойовим частинам. Про це потрібно завжди пам’ятати, коли оцінюєш далекі історичні події.
Для українців Друга світова війна це трагічні і одночасно звитяжні сторінки нашої історії. Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими німецькими військами, – становлять не менше 14 млн. чоловік. Це найбільші втрати серед країн і народів у Другій світовій війні. З цих 14 млн. за висновками експертів, більше 8 млн. загинуло. Понад мільйон, переважно із західних областей, були депортовані до Сибіру у перші передвоєнні та післявоєнні роки. На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл. Для прикладу, згадаймо наш рідний Тернопіль, де було зруйновано понад 2600 житлових будинків – це понад 85 % будівель міста. Табличка «Здесь был город Тарнополь», яка була встановлена радянським солдатом на попелищі міста 15 квітня 1944 року, красномовно ілюструє ті події. Тактику “випаленої землі” однаково використовували, як німецькі, так і радянські війська. Чого варті підрив центральної частини Києва і Дніпрогесу, відступаючими частинами червоної армії.
Це лише прямі втрати фізичні. А були ще значні моральні та духовні. Мільйонам українців наказали забути свою історію, зректися своєї віри, стати слухняними рабами. 1946 року була заборонена діяльність Української Греко-Католицької Церкви. Все українське намагалися вихолостити і знищити. Це та величезна ціна, яку Україна та українці заплатили за право жити на своїй землі згідно своїх традицій.
Щира молитва замість “червоного пафосу”
Сьогодні багато політичних сил та окремих політиків, що виросли з “глибокими радянськими коренями” продовжують спекулювати на темі “святкування великої перемоги”. Воно мало демонструвати велич радянської системи. Менше було людей готових розповідати правду про справжнє обличчя радянської перемоги. Про справжнє ставлення до людей і про те, хто розпалював цю війну у 1939 році, коли радянські війська були союзниками гітлерівських.
На жаль жага піару, перенеслася на відзначення завершення війни і в Україні. Нам доводиться почути ті ж самі пафосні промови. Лише в останні роки Верховна Рада нарешті визнала внесок борців національного підпілля у перемогу над нацизмом. Разом з тим, в Україні досі не карають за зневагу до української історії, українських символів. “Ветерани боїв з жінками та дітьми” з рядів НКВС продовжують говорити про “бандерівців, котрі стріляли в спину”. Україна стала більш патріотичною, але з “нальотом радянського минулого”. Нам бракує належної інформаційної політики. Тому війна, що минула більш ніж 75 років тому і далі розколює українців.
Натомість нам потрібне вшанування тих мільйонів, хто загинув у цій страшній війні. Простих людей, котрі воювали у лавах різних армій світу за Україну. В цьому плані найбільше імпонує позиція священників, які вже традиційно проводять 8 травня спільну молитву за душі померлих. Це і є крок до закінчення Другої світової війни. Тільки після відмови від радянської історії на користь української, нас перестане знищувати ворожа пропаганда. Але для цього потрібна правда і щира молитва 8 травня замість “червоного пафосу” 9 травня, котрий присутній і зараз.
УПА має право на світове визнання
Україна повинна домагатися визнання на міжнародному рівні вкладу національного підпілля у боротьбу з нацизмом і сталінізмом. Багато десятків років уся державна машина СРСР працювала на дискредитацію УПА. Сьогодні, коли триває війна на Сході, навіть світ розуміє те, що українці зрозуміли ще у часи Другої світової. Тому зараз добрий час інформаційно і політично просувати ідею визнання УПА на міжнародному рівні так, як визнано, наприклад, вклад французького руху опору.
Українська держава повинна надати учасникам визвольного руху належні соціальні гарантії і належну повагу. Україна повинна відкрито говорити про вклад УПА у завершення війни. Україна повинна проводити інформаційні заходи на рівні посольств та культурних центрів, щоб розповідати світу правду. Лише після того, як світ знатиме усю правду про війни минулого, ми зможемо зупинити війни сучасні. Тоді у Європі добре розумітимуть, хто є провідником “фашизму”. Тоді краще сприйматимуть теперішню боротьбу проти російського агресора.
