Росія початку 20-х років 21 століття, після двох десятиліть путінського правління, являє собою абсолютно особливий геополітичний феномен. Будь-які перспективні цілі втрачені. Ідеологія відсутня настільки, що нею намагаються назвати патріотизм. Економічна мобілізація неможлива, про що говорить провал більшості програм розвитку. Корупція перетворилася з девіантної поведінки в нормальний стан владних структур.
Державна служба стала бізнесом. Зовнішня політика відіграє роль пропагандистського інструменту, потрібного лише для підняття рейтингу влади. Населення перетворено в сіру масу, якій дозволено жити на державному утриманні або робити свій гешефт, поки це не заважає бюрократії. Сім років застою «на рівному місці» говорять про те, що політична система Росії досягла свого максимуму та зайшла у глухий кут.
Кремлю сьогодення не притаманні будь-які цілі, крім збагачення своїх, як нині прийнято говорити, бенефіціарів. Влада отримала контроль над багатствами країни і фінансовими потоками і зацікавлена лише в його утриманні. Власність в Росії і за кордоном, таємні рахунки, палаци, винокурні і т.п. – це єдине, що цікавить російську еліту.
«Недоімперія» поступово перетворилася на комерційний проект для «своїх».
Фантастичне збагачення «еліти» за рахунок «кріпаків» досягло свого максимуму за останні роки і загрожує повною втратою реалій для тих, хто опинився поруч з «годівницею». Ніякого розвитку, ніякого руху вперед, ніяких конструктивних рішень від «переївшої еліти» росіяни вже не очікують. А «еліта» намагається робити все, що б їй не заважали жерти. Вона, як тварина, дуже агресивно реагує на будь які спроби відірвати її від годівниці. І, де далі, така агресія стає все більш дикою та непрогнозованою.
Доведена до крайнощів своєю ненажерливістю, нинішня влада перебуває в такому положенні, коли доводиться одночасно відмахуватися кийками і переконувати країну в тому, що «викриття є наклепами, системні проблеми – тимчасовими труднощами, а курс в цілому вірний і відповідає запиту на справедливість». Дефіцит будь яких розумних аргументів і постійне публічне розкриття нових неприємних фактів спонукають Кремль згортати будь які розмови і вимагати від населення і зовнішніх партнерів не переходити «червоної лінії».
Кремль повністю вичерпав конструктивні підходи до вирішення суперечностей як всередині країни, так і на зовнішньому периметрі.
І поза кордонів, і в середину країни влада посилає однаковий меседж про те, що при подальшій ескалації винні в будь-якому випадку будуть опонуючі сторони, які зайшли занадто далеко у своїх «завищених і вкрай несвоєчасних вимогах». У зверненнях до країни влада робить наголос на зарубіжних ворогів, які хочуть зруйнувати державність і зробити бідних росіян ще біднішими і безправних, а нинішню недосконалу модель «комерційної держави» спотворити до повного розвалу. Але слабка сторона таких аргументів в тому, що зубожілі мільйони громадян Росії вже перебувають «на дні», і на них не справляє враження загроза подальших руйнувань і погіршень. При цьому позитивний порядок відсутній, плани-проекти зверху годяться хіба що для телевізійних картинок. У такій ситуації Кремль потребує негайного тайм-ауту, щоб виробити подальшу стратегію, оскільки її пошук в робочому режимі зайшов в глухий кут.
Нинішній Кремль та його довічний керманич власноруч сформували для власної країни клубок протиріч. Зовнішній та внутрішній тиск з усіх боків в одну точку – діючу владу – рано чи пізно призведе до остаточної дестабілізації державної системи і виплеску колосальної народної енергії. Цей процес чимось нагадує вибух наднової зірки. В результаті відбувається розвал старої системи і зародження нової.
А називається це одним словом – РЕВОЛЮЦІЯ!
Юрій Федоренко
