Тернопільський офіцер-артилерист знищив 4 танки та 1 БМП ворога.
Василь Лабай, Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України:
Війна найкраще показує – хто є хто: тут звичайні люди стають героями, тут є місце для мужності, страху і подвигу. Кожен військовослужбовець – це маленька історія перемоги над самим собою, страхом втрати, історія боротьби за краще майбутнє своєї родини, за незалежність і цілісність України.
Війна для офіцера-артилериста майора Олексія Семиженка розпочалася рік назад, у листопаді 2014 року.
– Я був командиром протитанкового резерву бригади. Мій підрозділ виконував завдання у найгарячіших точках осінньо-зимової кампанії, – згадує офіцер. – Ми зупиняли бойовиків, які прорвали оборону українських військ поблизу селища Червоний Партизан біля Горлівки, а також коли Дебальцеве намагалися взяти в кільце. Це було уже у січні-лютому цього року.
У цей період бойовики намагалися відрізати Дебальцеве від головної дороги постачання боєприпасів і продовольства. На їх шляху якраз знаходилася батарея таді ще капітана Олексія Семиженка.
– Після невдалої спроби пройти через нас, ворожі війська намагалися взяти Логвинове і постійно обстрілювали його з танків. В мене була добра позиція, тож коли танки бойовиків виходили на вогневі рубежі, я стріляв у них протитанковими керованими ракетами. Тоді мені вдалося знищити чотири танки та БМП ворога.
Олексій зізнається, що у зоні АТО для нього було найскладніше керувати людьми. В його підпорядкуванні кілька десятків військових.
– Під час бойових дій люди часто втрачають свій моральний дух, йде дуже велика дезінформація з боку Росії, надсилають есемески з погрозами, закликами здаватися, переходити на ворожу сторону, – зазначає офіцер. – У кожного бійця є рідні люди, тому хлопці переживають, хто потурбується про них в разі їх загибелі.
Зараз, повернувшись із зони АТО, майор Олексій Семиженко займається штабною роботою у бригаді – його призначено на посаду заступника начальника штабу артилерійської бригади. Але думками офіцер дуже часто повертається на Схід – туди, де залишилися його хлопці.
– У нас в дивізіоні було багато справжніх героїв, – згадує Олексій. – Молодший сержант Андрій Молодика був старшим навідником в протитанковій артилерійській батареї. В сторону села Червоний Партизан проривався противник на контрольовану українськими військами територію. Першого дня вони почали з артилерії і підігнали танк і БМП, щоб висадити десант і захопити наш блокпост. Під час обстрілу артилерією майже всі сховалися. Лише Андрій підійшов до гармати, підбив БМП, розігнав піхоту та не підпустив танк до блокпоста. Потім пересів на кулемет і почав знищувати піхоту. Але ворожа куля його не минула і влучила у голову. Він сам зупинив захоплення блокпосту і врятував життя близько тридцяти бійців, – каже офіцер.
