Сьогодні найбільше християнське свято – Воскресіння Христове, або Пасха. Цього дня святкують перемогу Ісуса Христа над пеклом та смертю. За словами апостола Павла, воскресіння Христове – головна подія, що лягла в основу християнства.
Що таке Пасха?
Само слово «пасха» походить від єврейського «песах», що означає «проходження мимо» чи «перехід» — Ангел Божий пройшов мимо єврейських будинків, двері яких було помазано кров’ю пасхального ягня, та зберіг від смерті єврейських первістків. З цього почалися події Виходу — позбавлення народу Божого від єгипетського рабства та перехід до свободи. З того часу щороку юдеї святкували Пасху як пам’ять по ті спасенні події.
Християнська Пасха — це спомин про страждання, смерть та воскресіння Ісуса Христа. Сина Божого було розіп’ято напередодні єврейської пасхи, а воскрес він у перший день після суботи, який у деяких мовах згодом дістав назви дня воскресного. У пасхальні дні християни не тільки споминають ті головні події з життя Ісуса Христа. Ми також святкуємо перехід від рабства гріху до свободи дітей Божих та водночас від смерті до воскресіння та справжнього життя.
Воскресіння Ісуса Христа — подія, яка стала основою християнської віри. «Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна й віра ваша», — звертався до християн апостол Павло. Христос переміг смерть. Через Свою смерть і воскресіння Він приводить до життя кожного, хто справді вірує в Нього та сповнює Його заповіді. «Якщо ми віруємо, що Ісус помер та воскрес, то й померлих у Ісусі Бог приведе з Ним», — писав апостол Павло до Солунян.
Значення Воскресіння Христового для людства робить Пасху найзначнішим торжеством серед усіх церковних свят — Святом свят і Торжеством торжеств.
Нічна пасхальна служба пронизана оптимізмом. Кожний спів вторить словам з послання апостола Павла до Коринтян, які цитуються під час богослужіння: «Смерть! де твоє жало? Пекло! де твоя перемога?» Пасха — свято спасіння світу та кожного з нас.
Велика субота
Святкування Воскресіння починається з Великої Суботи. Про це говорить богослужіння Великої Суботи, а також і проповіді святих отців, які в цей день присвячені воскресінню й перемозі.
Це видно з іконописної традиції. Канонічна ікона Воскресіння Христового – це зображення Його зішестя в пекло. Звичайно, існують ікони Воскресіння, на яких зображують явлення Христа мироносицям і учням. Однак у повному розумінні іконою Воскресіння є зображення знищення смерті, коли душа Христа, поєднана з Божеством, спустилася в пекло і звільнила душі усіх, хто був там і чекав Його як Спасителя. «Смерті святкуємо умертвіння, пекла ж руйнування» – співаємо ми в церкві. Перемога над пеклом і умертвіння смерті – в цьому і є глибинний сенс свята
Слово «пекло» в Новому Завіті відповідає давньоєврейському «шеолу», темному, невидимому царству мертвих. У Старому Завіті пекло представлялося як певний простір в надрах землі. Христос увійшов у владу смерті, погодився померти – після чого силою Свого Божества переміг смерть, абсолютно знесилив її і Своєю власною силою і дав можливість кожній людині уникати панування, влади та сили смерті і диявола.
Для розуміння цього дуже важливо Огласительне слово cв. Іоанна Златоуста, яке читається під час Великодньої Літургії. Поряд з іншим у ньому йдеться про те, що пекло, зустрівши Христа, «засмутилося, знеславилося, стало безвладним, зв’язаним та знищеним”. Далі говориться, що зі смертю Христа на хресті пекло, прийнявши смертне тіло, опинилося перед Богом, прийнявши землю-прах, зустріло небо, прийнявши те, що бачило, тобто людське тіло, людську природу, було переможене тим, чого не бачило, тобто Божеством.
Очевидно, що мета, заради якої Христос зійшов у пекло, є знищення пекла і смерті. Ця подія передвіщалася ще в Старому Завіті. Пророк Ісайя наводить слова Бога: «Я перед тобою піду, і гори зрівняю, браму мідну зламаю, і затвори залізні зламаю». Іоанн Златоуст, тлумачачи цю подію, зауважує, що не сказано «відкрию мідну браму», але «зламаю», щоб місце ув’язнення стало просто непотрібним. Також не сказав, що «зніму затвори», але «зламаю» – щоб показати в’язницю безсилою, тому що туди, де немає ні брами, ні затвору, якщо хто-небудь і потрапить – не може бути там утриманим. Якщо Христос щось руйнує або перетворює на попіл, то ніхто не може це відновити.
Далі, Христос зійшов у пекло, щоб наповнити все світлом Свого Божества. Святий Григорій Богослов говорить, що шанувальники Бога мали знайтися не лише в вишніх, але і в нижніх, так щоб все сповнилося й наповнилося славою Божою. У цій перспективі написані також тропарі Церкви: «Щоб наповнити усе славою Твоєю, зійшов у найнижчі місця землі». Св. Іоанн Дамаскін урочисто співає: «Нині все наповнилося світла, небо ж і земля і пекло, нехай святкує кожне творіння востаніє Христове, в якому стверджується».
Пасхальне богослужіння
Пізно ввечері у Велику суботу віряни у світлому одязі збираються в храм, де в очікуванні богослужіння читається книга Діянь святих апостолів. На початку дванадцятої ночі служиться великодня полунощниця, на якій священик з дияконом підходять до Плащаниці (полотна із зображенням тіла Ісуса Христа, яке було в труні), кадять її і відносять до вівтарю. Плащаницю кладуть на престол, де вона повинна залишатися протягом сорока днів – до дня Вознесіння Господнього
Священнослужителі надягають святкове вбрання. Рівно опівночі при закритих царських вратах священнослужителі тихо співають стихиру: «Воскресіння Твоє, Христе Спасе, Ангели співають на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити». У цей час відкривається завіса до царських воріт. Священики виходять від вівтаря і разом з народом, подібно до мироносиць, які прийшли до гробу, обходять навколо храму хресним ходом.
Обійшовши храм по колу, хресний хід зупиняється перед зачиненими дверима. Священнослужителі тричі співають радісний великодній тропар: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував». Цю пісню підхоплює і тричі співає хор. Потім священик вимовляє вірші стародавнього пророцтва св. царя Давида: «Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його …», і нарешті, тримаючи в руках хрест і трисвічник, творить ними хресне знамення біля зачинених дверей храму, вони відкриваються і всі, радіючи, входять до церкви, де горять всі світильники і свічники, і співають: «Христос воскрес із мертвих!..»
Подальше богослужіння Пасхальної вранішньої складається переважно зі співу канону, складеного св. Іоаном Дамаскіним. Між піснями канону священики з хрестом і кадилом вітають парафіян словами «Христос воскрес!», на що віряни відповідають: «Воістину воскрес!» Пасхальний канон – одне з найвідоміших і найрадісніших творів церковної словесності. Цей глибоко змістовний і красивий за формою канон вводить вірян в дух і сенс самого свята Воскресіння Христового, змушує всебічно пережити і зрозуміти цю подію
Наприкінці вранішньої, після співу: «Один одного обіймемо, скажімо: Браття! І тим, хто ненавидить нас, пробачимо все воскресінням», усі віряни починають вітати один одного, промовляючи: «Христос воскрес!», – і відповідаючи: «Воістину воскрес!», – тричі цілують один одного і обмінюються крашанками. Це називається «христосуватися».
Потім лунає Огласительне слово святителя Іоанна Златоуста, який закликає усіх радіти: «Багаті і вбогі, радійте один з одним. Воздержники і ліниві, вшануйте день. Ті, хто постить і не постить, веселіться…», і виголошує вічну перемогу Христа над смертю і пеклом: «Воскрес Христос, і пекло знищено. Воскрес Христос, і пали демони. Воскрес Христос, і радіють ангели. Воскрес Христос, і життя торжествує. Воскрес Христос, і немає жодного мертвого у гробі». Після вранішньої відразу ж проходить літургія, на якій усі, по можливості, причащаються Тіла і Крові Христових. Перед закінченням літургії освячується пасхальний хліб – Артос, який весь тиждень буде стояти в храмі перед іконостасом.
Царські врата залишаються відкритими і після служби – протягом усього пасхального Світлого тижня, на знак того, що Ісус Христос назавжди відкрив людям двері Небесного Царства.
Дата святкування Пасхи
У Стародавній Церкві свято Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа відбувалося не скрізь в один і той же час. Так, майже всі церкви – Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Римська – святкували Пасху в першу неділю після пасхи єврейської. Малоазійські ж Церкви, центром яких у той час було місто Ефес, святкували Великдень одночасно з іудеями. Незгоди у святкуванні християнської Пасхи серед Помісних Церков викликали так звані великодні суперечки, які припинилися лише після постанови Першого Вселенського Собору (325 р.) Відповідно до цієї постанови, Пасха Христова святкується в першу неділю, наступну за повнолунням, яке буде після весняного рівнодення. У Римі великодні святкування починалися опівночі Великодня, деякі ж з східних християн вважали, що Великдень приходить зі світанком. VI Вселенський Собор ухвалив починати святкування між північчю і світанком, цей звичай зберігається до цих пір. Древні християни протягом тижня після Великодня щодня збиралися для богослужіння і щодня причащалися Тіла і Крові Христових.
Великодні крашанки
На Великдень прийнято фарбувати яйця різними фарбами, але серед різнобарвних яєць центральне місце належить яскравим червоним крашанкам. Чому? Церква зберегла такий переказ. Після воскресіння Ісуса Христа Його учні і послідовники розійшлися по різних країнах, всюди сповіщаючи радісну звістку про те, що більше не треба боятися смерті. Її переміг Христос, Спаситель світу. Він воскрес Сам і воскресить кожного, хто повірить Йому і буде любити людей так само, як любив Він.
Марія Магдалина осмілилася прийти з цією звісткою до самого римського імператора Тиберія. Оскільки до імператора не прийнято було приходити без подарунків, а Марія нічого не мала, вона прийшла з простим курячим яйцем. Звичайно, вибрала вона яйце навмисно. Яйце завжди було символом життя: у його міцній шкаралупі знаходиться приховане від очей життя, яке свого часу вирветься з вапняного полону у вигляді маленького жовтого курчати.
Але коли Марія стала говорити Тиберію про те, що Ісус Христос також вирвався зі смертельних оков і воскрес, імператор тільки розсміявся: «Це так само неможливо, як твоєму білому яйцю перетворитися на червоне». І не встиг Тиберій закінчити фразу, як яйце в руках Марії Магдалині стало зовсім червоним.
Відтоді, на згадку про цю подію, що символізує віру у Господа, який воскрес, ми і розфарбовуємо яйця.
Що таке артос?
Слово «артос» перекладається з грецької як «квасний хліб». Інша його назва – просфора всеціла. Артос освячують перед закінченням пасхальної літургії, і протягом всього пасхального тижня він займає в храмі найвидніше місце, перед іконостасом. У суботу Світлого тижня читається молитва на роздроблення артоса, артос розділяється і наприкінці літургії під час цілування роздається людям, як святиня.
Артос християни вживали завжди. Коли учні Христа сходилися на спільну молитву, вони, згадуючи Тайну Вечерю, причащалися Тіла і Крові Христових. Готуючи звичайну їжу, перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господу і клали на це місце хліб.
З артосом пов’язана ще одне давня церковна притча. Апостоли залишали за столом частину хліба – частку Богородиці, як нагадування про постійне спілкування з нею, а після трапези ділили цю частину між собою. У монастирях цей звичай носить назву “Чин о Панагії”, тобто спогад про Богоматір. У парафіяльних храмах цей хліб Богоматері згадується раз на рік у зв’язку з роздроблення артосу.
Поминання спочилих у великодні дні
На Великдень і протягом усього Світлого тижня, заради великої радості Воскресіння Христового, в храмах скасовуються усі заупокійні богослужіння та панахиди. Пом’янути покійних близьких і розділити з ними духовне торжество Воскресіння Господнього благословляється вже після закінчення Світлого тижня. Для цього у вівторок – на десятий день після Великодня – встановлено особливий день поминання покійних — Радоницю.
Етимологічно слово «радониця» походить від слова “радість”, причому особливе місце Радониці – відразу після Світлого пасхального тижня – якби зобов’язує людей не заглиблюватися в переживання з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя – життя вічне. Перемога над смертю, отримана Розп’яттям і Воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словами митрополита Антонія Сурозького, «з вірою, надією і великодньої упевненістю стоїмо біля труни покійних». Саме на Радоницю існує звичай згадувати Воскресіння Христове на могилах покійних, куди приносять крашанки, паски, солодощі. Частина приготованих страв роздається бідним на помин душі.
Поминання покійних відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви, заснованої на землі Господом Ісусом Христом, Який не є Бог мертвих, а живих. Перед тим, як йти на кладовище, варто відвідати храм, замовити панахиду, написати записку «за упокій», помолитися за покійних.
А от звичай, що розповсюдився у радянські часи – відвідувати кладовища безпосередньо у день Великодня – суперечить уставу Церкви: протягом першого пасхального тижня поминання покійних взагалі не відбувається. Якщо людина вмирає на Пасху, то її ховають за особливим пасхальним чином. Пасха – час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю.
Джерело: Спасо-Преображенський собор
