«Піхота – королева воєн, піхота – цариця полів» – і це не пафосні фрази, а факти війни. Модернізація зброї та засобів ураження не стоїть на місці. Щодня ми спостерігаємо прогрес, але земля наша – доки її тримають піхотинці.
Пишуть на сторінці 67 окремої механізованої бригади ЗСУ.
Піхота 67 ОМБр втискається в рідну землю, штурми ворога не змушують її зробити крок назад, тільки вперед, вгризаючись в кожен клаптик чорнозему. Тісні окопи, глибокі нори, де холод і бруд, де сама Українська земля обіймає та дає сил, де тримає плече побратима.
Погляд піхотинців втомлений, зосереджений і важкий, бо в ньому фізично відчувається сила Духу Українського Воїна. Так в тишу дивилися скіфи, так зосереджено і спокійно зустрічали ворога князівські дружини часів Київської Русі, так в тиші планували оборону боївок воїни УПА і так впевнено зустрічає ворога на своїй землі піхотинець 67 бригади.
Кожен з них зробив для себе вибір бути Воїном – то не тільки про зброю в руках, то про вибір стояти, коли легше відійти. Наших бійців тримає свідоме рішення встояти і повернути кожен метр загарбаної ворогом території.
Всі вони різні, але в бою — єдине ціле. Піхотинець — симбіоз витримки та дисципліни із здатністю довіряти побратиму так як самому собі, бо в норі, в землі, злітають маски – залишається тільки сутність.
Йде сталева піхота 67 омбр по рідній землі – шляхом служіння людям в пам’ять про тих, хто був до них, і майбутнього тих, хто прийде після. Крок за кроком, день за днем, у темряві й холоді, йдуть піхотинці шляхом важким, але правильним.
Адже буття Воїна – не тільки мить в громах боїв, а й шлях до народження нового майбутнього УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ЗАЛІЗОМ і ВОГНЕМ!
Тетяна Могила
