Печера „Вертеба” знаходиться в Борівському районі за 2 кілометри на північний захід від села Більче-Золоте. Її назва походить від старослов’янського слова „вертеб”, що означає „печера, важко доступна балка”.
Вже у ІV тисячолітті до нашої ери печера „Вертеба” служила людині житлом. Несподіваний обвал поховав під уламками трипільців та зберіг до наших часів речі їх побуту – так звану трипільську культуру. З 1708 року печеру почали відвідувати та досліджувати. Так, записи Більчецького Василіанського монастиря свідчать, що в печеру спускались місцеві мешканці „під опікою” поміщика з Більчого графа Потоцького. На його прохання печеру вивчав у 1741 році генерал-майор польської армії, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Йоган фон Кампенгаузен.
У 1760 році поле, де була печера, переорали і про печеру забули. Тільки в 1822 році вхід у печеру був випадково віднайдений власником села Більче Йоганном Хмелецьким. Найцінніші знахідки матеріальної культури, що розкривають важливий етап праісторії краю, виявив археолог Г. Оссовський у 1890-1895 роках. За багатством знахідок він назвав цю печеру „Над дністровською Помпеєю”. Оскільки ця територія в той час належала Польщі, то все було туди і вивезено. Вчені вважали, що всі ці знахідки пропали в Польщі під час війни. Але Юзефу Зімельсу пощастило усе віднайти неушкодженим і в повному обсязі в підвалах Археологічного музею Кракова.
Під час війни в 1942-1943 роках в печері переховувалися 38 місцевих євреїв. Коли німці про це довідалися, то вхід у печеру підірвали. Проте, людям вдалось викопатися з печери в другому місці, перейти в печеру біля сусіднього села Стрілків ці, де вони переховувалися до кінця війни (Після виходу з печери, рятуючись від вивезення на Сибір, вони всі виїхали жити а Канаду. Декілька років тому 12 чоловік з них приїхали на Тернопільщину подивитись на ті печери, що врятували їм життя).
Згадки про перше знайомство свідка цих подій Юзефа Зімельса з печерою „Вертеба” було таким: „Це було більш як 50 років тому – 1957 році. Зі школярами я пішов у похід по річці Дністер до Заліщиків. По дорозі ми зайшли в печеру біля села Більче-Золоте. Коли я випадково штовхнув плечем бічну стінку, то з темряви на мене посипалося каміння і з стіни випав скелет. Напроти цього місця на камені був викарбуваний тризуб. Коли ми побачили напроти ще один тризуб, то вже навмисне штовхнули стіну, з якої випав другий скелет”.
Читайте також: На Тернопільщині є село, де люди досі пам’ятають боротьбу УПА з окупантами
Трохи пізніше, на початку 60-х років тернопільські спелеологи під керівництвом В.Радзієвського почали роботу по детальному дослідженню цієї печери. Виміри печери показали, що сумарна довжина всіх ходів становить майже 8 кілометрів. Тоді вони натрапили на грот, який був штабом Чортківського над районного проводу ОУН.
Чортківський над районний референт Служби безпеки Іван Пінять, псевдонім „Око”, „Сівач”, який мешкав в Одесі, повідомив: „Гроти Більче-Золотого відомі здавна. Їх досліджували польські спелеологи. З початком другої окупації більшовиків про них згадували місцеві підпільники і використовували у своїх справах. Коли у Більче в 1945 році розмістився окружний, а потім над районний провід ОУН, грот використовували як осідок. Туди перенеслась уся канцелярія, зв’язки всього надрайону. Місця там вистачало на цілий полк. Обладнали з дошок канцелярію з виготовлення пропагандивної літератури. Щодо моєї роботи, також були сприятливі умови для допитів і зв’язків з районами. До мене приводили агентів, розвідників МДБ і донощиків. Вхід був на полі з великої ями, яку на день закладали камінням. За 200-300 метрів від входу була наша канцелярія, спальні, кухня. Розгалужень було дуже багато, але ми далено не заходили, щоб не заблудитись, одначе шукали, де можна знайти запасний вихід.
У печері було відносно тепло, плюс 5-7 градусів. Води у ній не було, тому її приносили з села. Стіни печери ми не могли облицювати, бо на це потрібно було б вагон дошок. А просто знайшли велику залу, збудували одну кімнату з дошок для канцелярії і працівників на друкарських машинках. Так все залишилось до осені 1946 року.
У листопаді 1946 року мені на допит привели двох агентів МДБ – учителя села Хом’яківка Чортківського району Мар’яна Старовського і Михайла Максимчука з Більче-Золотого, місцевого агента, який колись вірно служив полякам. „Я їх допитував. 8 листопада ми всі, понад 20 осіб, вийшли на оперативну працю й здали агентів під охорону. На жаль, охоронці злегковажили собі і вручили їм до рук сокиру нарубати дров. Старовський з Максимчуком вибрали момент і порубали ударами двох охоронців, заволоділи їхньою зброєю і при виході застрелили вартового. Максимчук утік у Борщів, а Старовського відправили вчитися у Чернівці. Потім він став директором вечірньої школи у Чорткові”.
Дещо по-іншому про цю трагедію розповідає в інформації секретарю ЦК КП(б)У Микиті Хрущову секретар Тернопільського ОК КП(б)У І.Компанець. Він пише: „Старовський і Максимчук убили двох охоронців і чотирьох поранених повстанців. Разом шість. Серед них Василь Чокан 1914 року народження з села Більче-Золоте, псевдонім „Гук”, магазинар зброї і Микола Палійко, 1928 року народження села Стрілківці. Стрілець СКВ”. Інших не назвали. Отже, обласні партійці дописали ще чотирьох убитих, щоб заслужити собі нагороди вищих чинів.
Енкаведисти вивезли з печери багато зброї: ручних кулеметів – 8, гвинтівок – 57, набоїв – 7000 штук, гранат – 15, радіоприймач – 1, пістолетів – 2, дукарську машинку – 1, магазинів до автоматів – 6, повстанську літературу і листівки. З харчових продуктів 3 тонни картоплі, 4 мішки зерна, 20 кг олії тощо.
Тут же знайшли протоколи допитів Максимчука і Старовського та життєписи повстанців Петра Притули 1927 року народженя село Більче-Золоте, псевдонім „Хміль”, зв’язкового районної Служби безпеки, який загинув 24 вересня 1946 року біля села Шупарка, і Степана Загайка 1926 року народження з села Більче-Золоте, псевдонім „Орел, станичний села Глубічок, загиблого 1 жовтня у цьому ж селі. Емдебісти сплюндрували у печері могилу політвиховника Юрія Данильчука, псевдонім „Ждан” із села Більче-Золоте, загиблого 12 жовтня 1946 року над якою повстанці клялися, вирушаючи на бій з ворогом.
Читайте також: Картограф розповів про “світлі” і “темні” сторони Теребовлі
Після драми у печері „Вертеба”, повстанці передислокували надрайонний провід ОУН Чортківщини у печеру „Озерна” біля села Стрілківці. А у печері „Вітрова”, яка знаходиться за 2-3 кілометри від „Вертеби”, влітку 1964-1965 роках спелеологи знайшли селянську скриню з архівом УПА. Матеріали були вологими. Їх почали розкладати на поверхні й висушувати. Але незабаром сюди під’їхали борщівські кадебісти і всі ці документи забрали з собою. Це був архів Чортківського надрайонного проводу СБ з печери „Вертеба”.
Досліджуючи саму печеру „Вертеба”, спелеологи знайшли місця замурованих кімнат, поховання повстанця, підземний тир для вишколу новобранців, написи хімічним олівцем на стінах печери, серед них „Смерть чекістам”.
