Дмитро Стецько: «Я міг зламатися в будь–які роки: коли усі намагалися догоди тодішній комуністичній партії, більшовицькій владі, й, на жаль, далеко ще ненародній владі — тепер. Я був вічним бунтарем. Моя Мама завжди казала: «Де б ти не був і щоб не робив, Дмитре, ніколи не осором нашого прізвища».
Тихо і сумно в урочищі мертвих на Микулинецькому некрополі у Тернополі. На відміну від галасливого нашумілого життя, тут вічний спокій. Ніхто не може наперед сказати, яка дата буде тою другою і фатальною на твоєму надгробку. Як і те, хто буде твоїм сусідом. Ще 21 серпня художник від Бога Дмитро Стецько знав, де буде похований Микулинецькому(саме того дня померла його красуня Віра і визначилося місце її вічного спочинку, яке так облюбував собі Дмитро в останні чотири місяці), а ось те, що Господь відвів Митцеві лише 138 днів земного самотнього життя, знати не міг ніхто, окрім Батька Небесного.
У морозяну Святвечірню п’ятницю 6 січня 2017 року спочив у Бозі й Дмитро… Для рідних та колег великого Українця відразу видалося, що навіть білий сніг, став набагато чорнішим від такого неочікуваного горя.
Тернопіль без Віри і Дмитра став далеко не тим уже містом, в яке хотілося повертатися знову і знову… Відійшла у вічність богема, аура, шляхетна вишукана галицька інтелігенція, багатолітнє красиве лице міста … В його творчій майстерні, що в самісінькому центрі міста, кількість знаменитостей на квадратний метр, видавалося зашкалювала: ансамблі, театральні колективи, ті кумири, від прізвищ яких, для пересічного громадянина, може й голова закрутитися, навіть від світлої заздрості. Хоч ззовні Дмитро інколи видавався строгим, похмурим, суворим, та й відривався не кожному, все ж, для тих хто його знав, залишався милим, щирим, відвертим, надзвичайно добрим та лагідним.
Що коїться в світі — почали помирати люди, які раніше ніколи не помирали!?
Читайте також: Відомий вчений розповів коли настане кінець світу
І хоч кожен ловив себе на думці і в якісь мірі пояснював, мовляв Віруся не змогла аж так довго залишати свого Дмитруся (подружжя зверталося так лагідно протягом усього життя, навіть у ті моменти, коли, видавалося, варто змінити на офіціоз, далебі — Стецьки залишалися вірними і в цьому), усе ж не лише тернополяни, а й кияни, волиняни, одесити, прикарпатці, закарпатці, буковинці, українці в Україні та в багатьох країнах світу опинилися в полоні невимовного суму.
Назавжди відійшов у засвіти філософський «пензель» номер один в Україні, патріот з діда-прадіда, високоосвічений геній, інтелекту мав, певно, за двох чи навіть трьох…. Може, це й погано, що на цій вершині він був сам. А може й добре: зерно завше треба відділяти від полови. Шкода лише, що полови надто багато.
Тому треба було ніжно оберігати зерно.
Не вберегли…
