Виставу під такою назвою у приміщенні обласного академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка представили актори Тернопільського народного драматичного театру-студії «Сузір’я».
Написали п’єсу відомі тернопільські публіцисти та літератори Лілія Костишин і Богдан Мельничук.
До слова, торік у тернопільському видавництві «Принтер-інформ» вийшла книга Лілії Костишин та Богдана Мельничука «Квіти цвітуть завжди вчасно», до якої увійшли чотири п’єси, що вже апробовані у кількох театрах України. У них у художній формі розкриваються гостроактуальні проблеми сучасності, чітко виписано характери героїв колоритною мовою персонажів.
На цей раз актори театру-студії «Сузір’я» під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Ореста Савки, який, до речі, 10 березня зустрічає 80-річний ювілей, з любов’ю та гумором вивели на сцену персонажів вистави «Розлучені теж сміються, або в ЦРУ одні дівчата».
Зал перейнявся грою головних персонажів – трьох сорокарічних розлучених жінок – вчительки Люсі, фінансистки Галі та журналістки Іри, а також трьох їх колишніх чоловіків – будівельника Петра, менеджера Миколи та бухгалтера Максима. Також колориту виставі додали епізодичні персонажі – двоє чоловіків у поліцейській формі та у масках і ревізор.
Отож, хто хотів потрапити у казку здорового сміху, зарядитися енергією гарного настрою, іронічних жартів, отримати тимчасову свободу від сімейного життя і зрозуміти, чим для кожного з нас є чоловік чи дружина насправді – мали змогу насолодитися аурою у клубі розлучених жінок, який знайшов місце на сцені у сатирично-гумористичній постановці.
Автори попросили глядача зробити відповідні висновки і не зациклюватися на вільних стосунках без жодних зобов’язань, не намагатися «переробляти» своїх половинок, а сприймати їх такими, якими вони є. Адже кожна людина прекрасна і цікава у цьому світі своєю індивідуальністю і неповторністю. А родзинка сімейного щастя – у вмінні зберегти сімейне вогнище.
Події, що відбуваються у сучасній комедії, а саме так окреслили п’єсу та виставу її автори, смішні та кумедні. Але водночас і сумно-реалістичні та соціально затребувані. Адже йдеться про інститут родини, про сімейні цінності і про розлучення, що спочатку сприймається як позбавлення від тягаря обов’язків, а згодом призводять до самотності та розуміння, що лише любов здатна перемогти усі негаразди, сумніви та насправді малозначимі речі, які ми часто переплутуємо з чимось важливим.
Галина ВАНДЗЕЛЯК
