Життя складається в кожного по-різному. Хтось знаходить свою рідну людину, будує з нею міцні стосунки, акуратно викладаючи кожну цеглинку. Інші крадуть чиєсь щастя, вважаючи, що мають на це повне право.
Ірина росла звичайною дівчинкою. Нічого особливого, хіба тільки сім’я була не надто благополучною: мати змінила не одного чоловіка. Дівчина закінчила школу, здобула медичну освіту, от тільки в коханні не щастило. Не те щоб у неї не було прихильників, просто з одним-єдиним не бачив ніхто. Але що ж тут дивного: яблуко від яблуні… Подруг у дівчини теж було немало, любила гучні компанії, вечірки до ранку. Але дружбу не цінувала: у найкращої подруги забрала коханого, хоча й не набулася з ним. І жоден довго не затримувався.
Коханий подруги став стартом в Ірининому стилі життя: розбиті сім’ї та серця, зламані стосунки та долі. До того ж віковими категоріями чоловіків не перебирала. Основний критерій — тугий гаманець.
Дівчина завжди знала, хто і коли має бути її наступною жертвою, пошук якої в неї не потребував багатьох зусиль. А те, що її новий «коханий» має дружину, а деякі й дітей, не надто хвилювало Ірину. Навпаки, робила все, аби чоловіки не спілкувалися зі своїми сім’ями, налаштовувала їх проти дітей. Часто не дозволяла ніяким чином їм допомагати, зокрема й фінансово.
Так само відбувається і з Олегом. Його дружина та дитина для розлучниці не перепона. Гіркі сльози, вічне хвилювання, переживання дитини не зачіпають жодної струни Ірининої душі. Він неодноразово хотів повернутись у сім’ю, та дівчина добре володіє жіночими чарами, з якими важко боротися слабкодухим чоловікам. Тому постійні дзвінки повертають Олега в обійми коханки, яка дарує своє «кохання» не тільки йому.
Хтозна скільки ще жінок залишиться без своїх чоловіків і до якої сімейної пристані причалить дівчина-розлучниця наступного разу. Вже не один сімейний вогонь погас, не одна церковна клятва порушена, не єдиний сімейний фундамент зруйновано. Але кому ж від цього добре?! Хіба це щастя знати, що десь ллються сльози чиїхось дружин та дітей? Не розбивайте сімей, адже на чужому нещасті щастя не збудуєш.
Христина, м. Тернопіль. Вільне життя
