Несуть службу в ЗСУ ще з попередніх років війни. Це, мабуть, унікальний випадок на Тернопільщині — троє рідних братів відстоюють незалежність України у боротьбі з російським ворогом, пише НОВА Тернопільська газета.
Разом із ними був в українському війську ще один їхній брат — Андрій, але торік у нього закінчився контракт, тож наразі — вдома. Володимиру нині 31 рік, Дмитрові — 28, Андрієві — 29, Віталію — 22. У них ще є 10-річна сестричка Наталочка, яку в сім’ї безмежно всі люблять. Не просто нині їхній матері, адже хвилюється за синів, молиться за них, чекає дзвінків із фронту. Батько хлопців помер 12 років тому. Брати Приступи воюють передусім, щоб їхні рідні були в безпеці і щоб вберегти Україну.
«Якщо сидітимуть вдома, то хто захистить Україну?»
«Щодня чекаю на звісточку від синів», — з великою надією каже мати братів пані Галина. Бували дні, коли материнське серце ледве витримувало напругу, нині намагається тримати себе в руках, вірити тільки в краще, тільки в перемогу.
— Володя і Дмитро несуть службу на запорізькому напрямку, Віталій — на Донеччині, — розповідає пані Галина. — Старші сини воюють за Україну із 2014-го року, а Віталій — два з половиною роки несе службу за контрактом. Це їхній свідомий вибір. Мої сини не втікали від служби, бо розуміють, що це – їхній святий обов’язок, коли країна в небезпеці. «Хочемо жити в справді незалежній Україні!» — кажуть. Отримали повістки — пішли. Якщо будуть сидіти вдома, то хто захистить нашу країну? Розумію це все, хоча й водночас — важко… Коли почалося вторгнення, я не знаходила собі місця. Відпустила дітей до війська, а не знаю, чи повернуться живими… Війна — це небезпека… Сини телефонують додому час від часу. «Не хвилюйтесь! Усе буде добре!» — заспокоюють. Велике щастя, що маю Наталочку — легше долати тривогу. Сини теж не чують у ній душі. Передають сестричці гостинці, надсилають гроші, щоб купити їй все необхідне. Щиро турбуються про нас.
«Дмитра відпустили одружитись!»
Днями додому на кілька днів відпустили Дмитра, бо 16 листопада у нього важливий день — одруження! Його наречена Леся — зі Львова. У родині нині приємні турботи, які хоч трошки відволічуть від воєнних реалій.
— Радість поміж тривогами, — усміхається пані Галина. — Тішимося за Дмитра! Дай, Боже, щоб син зміг чимскоріше повернутися в мирне життя і щасливо жити. Вони з нареченою вирішили не чекати кінця війни, а вже розписатися. Це, впевнена, додаватиме сили Дмитрові на фронті!
Упродовж останніх років я сама виховувала дітей, усі вони — в моєму серці. Їхні успіхи — мої успіхи, їхній біль — мій біль… Інші мої сини ще нежонаті. Надіюся, що після війни і вони влаштують своє життя. Молюся, щоб Бог оберігав їх на війні. Господи, якщо мої діточки ризикують своїм життям, то допоможи, щоб Україна перемогла! Ця війна — несправедлива і жорстока. Росіяни хочуть знищити український народ, руйнують все на своєму шляху… Важко нам, але вірю, що захисники звільнять рідну землю від окупантів.
«Виборюємо незалежність на полі бою»
Днями теребовлянські волонтери навідалися з гуманітарною допомогою до одного з братів Приступів — Віталія. Зрадів зустрічі з земляками, трохи поспілкувалися.
— Після школи я хотів поїхати на заробітки за кордон, але не пустили, бо був призовного віку. Подався на військову службу, а потім — на фронт, — розповів Віталій. — Україна проходить нині доленосний період становлення, тому свідома участь кожного українця дуже важлива. Ми з братами виборюємо незалежність на полі бою. Бачимо, що у росії сидить нелюд і продумує план знищення українського народу. І щонайгірше – його бездумно підтримує російський народ. Не можемо пробачити цей злочин проти нашого народу. ЗСУ обов’язково переможуть у цій війні, бо за нами — правда.
Іванка ГОШІЙ