Олександра Воробець – маляр ПП «Люкс», в підприємстві працює 3 роки. Батьки радили їй йти вчитися на повара, а вона вирішила по-іншому. Здобувши фах маляра у четвертому училищі, ніколи про це згодом не жалкувала.
-Від 1982 року я працювала у домобудівельному комбінаті. В ПП «Люкс» потрапила випадково – мене направили сюди з біржі. Працюючи тут три роки, я переконалася, що це – найкраще підприємство в Тернополі. Так, як робить Гевко Степан Васильович (директор ПП «Люкс»), не робить ніхто – якісно, на совість. Суджу не тільки по об’ємах своєї роботи, а загалом по відгуках мешканців і по тому, що сама бачу. Люблю свою роботу за дружний колектив, за розумних керівників, за те, що пощастило мені працювати саме в цьому підприємстві.
Як розповідає Олександра Петрівна, люди радіють ремонтам у під’їздах, хвалять, але часто зовсім не бережуть роботу малярів. Найдивніше те, що частенько люблять сваритися за те, що «смердить фарбою».
-А я дихаю фарбою вже роками для того, щоб мешканці були задоволені,- каже Олександра Воробець. –При цьому, намагаюся робити свою справу так, щоб моє серце тішилося.
Підрахувати, скільки «кілометрів» стін пофарбовано та побілено її руками, пані Олександра навіть не береться. Коли робота в радість, то й працювати не важко.
– Прошу тільки, щоб люди берегли ту працю, бо добре слово завжди приємне, але на ділі не всі тернополяни совісні. – розповідає Олександра Воробець. – Стільки роботи зроблено, стільки пофарбовано – самій любо глянути. Тепер майстри завжди узгоджують із мешканцями, які кольори підібрати, щоб мешканці були задоволені. А я працюю завжди без обіду, бо намагаюся швидко і якісно виконувати свою роботу. Загалом на ремонт сходових кліток у одному під’їзді передбачено місяць, але я роблю швидше. Три-чотири дні йде на здирання та шпаклювання стін, потім білимо пульвезатором – десять поверхів приблизно за два- три дні. А потім декілька днів потрібно для того, щоб все пофарбувати – панелі, вікна, сміттєпроводи.
