І хай мене переконують, що назва селища (а у реалі – справжнього містечка з цікавою історією) Гусятин немає нічого спільного зі свійською птахою, але про це говорить не лише герб цього смт, але й самі гуси на в’їзді до (вибачте за тавтологію) Гусятина.
Дістатися сюди громадським транспортом з обласного центру Тернополя, попри відстань у якісь 80 кілометрів, не просто – містечко лежить поодаль від жвавих трас, а залізниця сюди вже давно не їздить.
На карті регіону 7-тисячний райцентр знаходиться на місці людської печінки.
Цікаво, що наприкінці ХІХ сторіччя, була відкрита залізнична ділянка до Гусятина від Станіславова (Франківська), а до останнього їздив поїзд аж з Кракова. Якщо я правильно зрозумів, то до Гусятина можна було доїхати поїздом з цього польського містечка, а зараз же сюди навіть електричка з Тернополя не їздить.
Втім, у ті роки то був стратегічний хід, адже з 1772 року тут проходив кордон між Австро-Угорщиною та Російською імперією.
Межа пройшла по річці Збруч, подібно як у Підволочиську/Волочиську. Східна (менша) частина міста опинилися у складі Кам’янець-Подільської губернії, а західна (більша) стала повітовим містом.
Читайте також: На Тернопільщині побудували “Чорну перлину”, як у Джека Горобця (фотофакт)
І досі, вже на карті сучасної України, ви можете бачити два Гусятини – тернопільській та хмельницький. Перший – смт а другий – село.
2.
У міжвоєнний період по Збручу проходив кордон між Польщею та Радянським Союзом.
На в’їзді в останній побудували здоровенну показушну колонаду, аби показати могутність «влади рад».
3.
Одначе, про справжнє положення речей показувала втеча радянських селян через Збруч до тодішньої Польщі від страшного голодомору 1932-33 років.
І такі свідчення я чув не з книжок, але й від родичів таких втікачів.
Присутність кордону, який був тут більш півтора сторіччя, відчувається і досі. Ось, наприклад, кінець тернопільського Гусятину, у кількох метрах від Збручу зі стовпами обмеження руху та будівлею, нагадує прикордонну заставу.
4.
На східному березі річці водіїв зустрічає православний хрест. У той час як на Тернопіллі більшість віруючих – греко-католики.
Джерело
5.
Десь навіть читав, що по Збручу проходить кордон між західною та східною християнської цивілізацією.
Цікавий нюанс – у хмельницький частині у сільському магазині де я хотів купити доброго «Хмельпива», продавчиня розмовляла … російською. Не кажу, що це щось надзвичайне, але дуже підкреслило враження від колишнього кордону.
Оскільки тернопільський Гусятин довгий час був на межі різних держав, то і часто зазнавав великих руйнувань від воєн.
Центр містечка уявляє собою скоріш Східну або ж Південну Україну зі здоровенною центральною площею, статуєю подібною до Майдану Незалежності, радянським готелем «Збруч» та житловими 5-поверхівками.
6-9.
Ще пару артефактів.
10-11.
Втім, Гусятин не є таким нудним. Наприклад, тут народився козацький ватажок Северин Наливайко.
12.
Крім того, тут знаходиться колишня синагога. Унікальність її у тому, що подібно як і до краківської синагоги, вона є оборонною (фортечною) синагогою.
13.
На початку ХХ сторіччя євреї становили ¾ населення міста – 4 з 6 тисяч. На той час Гусятин був одним з центрів хасидизму (містичне відгалуження юдаїзму).
У 1972 році синагогу відновили і у її приміщенні зробили краєзнавчий музей. Потім, ніби то, синагогу повернули євреям, але щось не склалося і у 2014 році будівлю виставили на оренду.
Синагога ХVI сторіччя віддана вандалам.
14-18.
А ось католицькому костелу Бернардинців пощастило більше. Будівля зараз на реставрації.
19-21.
На центральній вулиці містечка збереглися колишні вілли та охайні будинки.
22-24.
У містечку є стадіон.
25.
Родзинкою місцевого туризму все-таки вважають замок у Сидорові, до якого без власного транспорту не доїдеш.
26.
До Тернополя я вертався автостопом. Мене помітила одна місцева жінка і сказала, що її син теж так подорожує і якщо мені ніхто не зупинить, то я можу заночувати у них. На щастя, такою пропозицією не довелося скористатися – трохи затяглася дорога до Копичинців, але звідти вже за кілька хвилин зупинив автівку до обласного центру.
