У неділю, 6 вересня, у Борщові відбувся унікальний фольклорно-мистецький фестиваль “Борщівська вишиванка”. Його проводять з 2007 року. Щоправда, торік з огляду на суспільно-політичну ситуацію в Україні фестиваль відмінили, однак тепер вирішили відновити, “вбивши двох зайців” – розважити гостей свята і зібрати кошти для хлопців, які воюють на Сході. Попри дощову погоду, на фестивалі було велелюдно. Тут можна було і пісень послухати, і смачного борщу з’їсти, і на унікальні борщівські вишивки подивитися. Деякі жінки прийшли на фестиваль у сорочках, які дістали із бабусиних скринь.
– Це сорочка моєї бабусі кінця 30-40-их років, – каже Наталя Николин. – У ній витримані всі риси борщівської вишиванки. Бабуся вишивала її на конопляному полотні чорними і фарбованими вовняними нитками. На ній переважає рослинний орнамент. Чорний колір – як жіночий оберіг, символ землі, адже загальновідомо, що жінка тримає в хаті три кути, відтак мала черпати звідкіллясь силу.
Сільський голова Мушкатівки Надія Цебрій також прийшла на свято в бабусиній сорочці, а на шию вдягла намисто з дукатами.
– Це австрійські дукати, – розповідає пані Надія. – Колись їх чіпляли на шию лише заможні жінки. За таке намисто можна було купити кілька моргів поля.
Легенда про чорну сорочку
Спеціально до фестивалю у Борщівському краєзнавчому музеї відкрили експозицію борщівських сорочок. Сто
вишиваних строїв вмістилися у трьох залах. І кожна сорочка – унікальна, хоча й вишита здебільшого чорними нитками.
– Існує легенда, що чорний колір вишиття пов’язаний із трагічними подіями XV-XVII ст., коли на Борщівський край постійно нападали турки і татари, – розповідає головний зберігач фондів Борщівського краєзнавчого музею Леся Грабик. – Після одного з таких набігів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата й жінки заприсяглися протягом кількох поколінь носити жалобу за загиблими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. Існує інша версія, що чорний колір – це символ борщівського чорнозему. Яка з них правдива, ніхто не знає достеменно.
Усі сорочки на експозиції з кінця XIX століття, найстаріша датована 1890 роком.
– Ця сорочка із села Горошова, – каже Леся Грабик. – Вона має притаманний для цього села зелений колір у вишитті. Колись кожне село мало свій колір, і коли на якесь свято збиралися жінки, за сорочкою можна було “прочитати”, звідкіля вона. Погляньте на вишиття цієї сорочки (показує – авт.), це старовинна техніка “колодка”. Її виконували на конопляному полотні чорними вовняними нитками. Колодкою вишивали у двох техніках, але їх можна відрізнити лише з вивороту. Щоб вишити таку сорочку, треба було мати “набиту” руку, тому часто заможні жінки, які мали багато поля, замовляли такі сорочки у бідних дівчат, які в такий спосіб підробляли. До речі, серед жінок вважалося ганьбою прийти до церкви у двох однакових вишиванках, тому відшивали одна в одної лише деякі елементи, а дизайн придумували самі, щоб вирізнятися. За сорочкою можна було визначити навіть вік її власниці. Так, барвиста, із багатим рослинним орнаментом, вкрита вишиваними смужками, пасувала дівчині або молодиці, більш стримана і строга – літній жінці. Мода на чорну сорочку тривала до середини ХХ століття, згодом дівчата і жінки почали одягати різнокольорові вишиванки.
Виставка борщівських сорочок у музеї триватиме більше місяця.
– Сьогодні не всі в змозі приїхати на цей фестиваль, щоб помилуватися нашими сорочками, тому матимуть нагоду зробити це упродовж місяця, – зауважує працівниця музею. – Ми щороку робимо таку експозицію. Навіть торік, коли не було фестивалю. Колекція постійно поповнюється, нині прийшла жінка і принесла три екземпляри, сказала, що залишить нам одну з сорочок.
Найсмачніший борщ — на «Борщ’їв»
У рамках фестивалю “Борщ’їв-2015” господині із усіх сіл Борщівського району представляли “місцевий” борщ і усілякі смаколики. Виручені кошти від їх продажу передадуть бійцям, що у зоні АТО.
– Поласуйте нашим борщем, запевняємо, такого ви ніколи не куштували, – запрошують мешканці села Гермаківка. – Це зсипаний борщ. Готували його ще звечора. Спочатку відварили окремо картоплю, буряк, ребра, моркву, капусту, квасолю, а вранці зсипали докупи, приправили сметаною, спеціями – смакота!
Марія Скаляк наливає нам у пластикові склянки, щоб ми переконалися, що такого смачного борщу, як у Гермаківці, не варять у жодному селі Борщівщини. Пригублюю – смак справді витончений. Підходжу до казанів. Там дівчата із кулінарної сотні Скали-Подільської варять борщ і роздають усім охочим. Усього в казанах наварили 600 літрів борщу.
– Торік ще з осені ми сушили борщові набори для бійців АТО, – розповідає Наталя Дорож. – Нині долучалися до варіння бощу на фестивалі. Сухий борщ відрізняється від звичайного за технологією приготування. Найважче сушити картоплю і цибулю. Картоплю спершу чистили, мили, нарізали соломкою, кілька разів промивали, потім підварювали, аж тоді тоненьким шаром розкладали на стелажі сушити. Цибулю сушили лише у літній кухні, розкладали тоненьким шаром. Наприкінці весни всі пакетики відправили на фронт. Один — розрахований на п’ять літрів. У мене син і чоловік в АТО, то казали, що наші борщі смакувала уся їхня бригада і хлопці не могли надякуватися…
оксана СМІЛЬСЬКА
