“Сягаючи тих витоків, коли ще літочислення йшло не нашою ерою, загадкова трипільська цивілізація, яка займала територію межиріччя Дніпра та Дунаю, вже творила свій власний світ. Світ солярних знаків з атрибутами цивілізації, який зумів подолати споконвічний страх перед голодом у тріумфі неолітичної революції. Світ, що впродовж тисячоліть (V–III тис. до н.е) перебував під заступництвом безсмертної, незмінної Великої Богині-Матері, у якій втілювались уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки, Природи. У пантеоні Богів трипільського населення вона займала перше і головне місце, яке затіняло міфологічно пов’язаного Бога-Батька. Адже для цієї давньої хліборобської культури дуже важливим був культ жіночого начала родючості. Жінка ототожнювалась із землею, а її вагітність уподібнювалась процесу визрівання зерна у ґрунті. Ця архаїчна Богиня мала безліч імен та проявляла свою всемогутність у багатьох іпостасях – Діви, Пані, Оранти, Прародительки, Місячної Богині, Трипільської Мадонни, Богині, яка дає життя, Богині відродження, Двійко Богинь (за версією Н.Б. Бурдо, М.Ю. Відейко), – розповіла Оленка Крупніцька, науковий співробітник ТОКМ. – У етнічній спільноті, що жила винаходами та філософією світотворення, жіноцтво дихало божественністю. Трипільські жінки по праву займали важливі місця в роду через свою особливість його продовжувати. За вроджену близькість до природи наділялися магічними властивостями. Вони «відали» – знали безліч трав, замовлянь, віщували долю, передбачали погоду, володіли таємним світом духів”.
Незбагненна жіноча мудрість викликала у чоловіків повагу та навіть страх. Надзвичайно волелюбні, бо не мали ніколи володаря над собою та сильні, бо вміли управляти повсякденним життям свого народу. І ніхто, окрім них, не здійснював найважливішого процесу священного дійства – жертвоприношення богам.
“Трипільці залишили нам у спадок багато керамічних послань писані «мовою» символів. Серед них особливими є невеличкі жіночі фігурки, які проявляють культ Великої Богині-Матері із тотожною символікою Світового дерева: низ світу – це ноги, серединний земний світ – тулуб, верхня небесна сфера Всесвіту – голова. Богиня родючості мала схематичну зашифровану у знаках форму людського жіночого тіла. На місці грудей накреслювалася подвійна спіраль – це небесний символ хмари–блискавки, що надсилає на землю молоко–сім’я–дощ. На площині живота чи лона малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній зернині. Така композиційність означала зоране та засіяне поле і також родюче місце богині, плід у її лоні. Грудним та поясним символами об’єднувалися дві стихії – небо (чоловіче) і земля (жіноче). Крім цього, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні подряпини – символ захисту родючості. Творці знакової орнаментики вірили у те, що бачили і робили те, у що вірили, – каже пані Оленка. – Викопані з глибин землі і віків священні образи теракотових богинь трипільської культури, яка ширилась нашими територіями, зберігаються у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Це археологічні знахідки із с.Дичків Тернопільського району (лівий берег р. Гніздечна) у вигляді двох статуеток. Їхній добре збережений стан дає можливість навіть простежити видозміни трипільської антропоморфної пластики: від примітивних до витончених форм, від більш жіночого до дівочого типу фігури. Новий образ має легкість, струнку прямовисну стоячу фігуру з доволі довгими ногами без стоп, головою у формі диску із защипом у зоні носа і двома–чотирма отворами замість очей, плечові виступи як імітація рук. На бедрі присутнє «вушко» для кріплення. Обидві фігури наділені індивідуальним заглибленим орнаментом – плавні лінії на поясі, трикутник, ромб у зоні ніг і стегон. Чимало є і фрагментних (верхніх, нижніх) частин статуеток (їх походження – с.Калагарівка, с.Крутилів Гусятинського р-ну, околиці Бучача, Борщівський регіон). Багаточисельні знахідки такого типу свідчать про масове використання культових статуеток у сакральному світі Трипілля та величне місце жінки у його суспільстві”.
В історичних періодах культ Матері трансформовувався крізь різні релігійні вірування, зберігши таємний зміст своєї святості. У нас присутнє до сьогодні виняткове ставлення та одвічна шанобливість до жінки–матері.
