Сидить моя дитина і зі сльозами дивиться у вікно. Там сніжок мокренький падає і діти йдуть до школи та й кидаються сніжками.
А нам не можна на вулицю. Аж поки не адаптуємось до погоди. Нам би зараз морозу трішки!
У Світика алергія саме на таку вологу холодну погоду.
Ну, нічого. Пережили 10 років – впораэмося і далі!
Ми – не “Титанік”! Ми – потужна жовта субмарина з хорошим сонаром, радаром, без тупого баласту в мізках і ще з їдрьоними боєголовками на випадок охренівших айсбергів.
А лікарі хай і далі розказують мені про алергію на хатній пил і кішку.
Цієї ночі, якби не кішка Байка, яка подряпала і мало не загризла мене, щоб розбудити, я б не встигла зреагувати. Я би просто не почула, що за вікном Мері Поппінс літає, тобто – дощ і сніг, а моя дитина починає задихатися уві сні.
Зараз Байка сидить коло Світика і теж сумно дивиться у вікно. Піду куплю їй щось смачненьке.
Бозя, пошли нам морозу і ще кілька мішків снігу! Ми і Тебе на санках покатаємо.
Любов БУРАК
