Той, хто вперше бачить писанки тернопільського подружжя Цікалів, вельми… дивується, бо важко повірити, що філігранно виконані віртуозні лінії та знаки на них — рукотворні…
Причому намальовані не традиційним для писанкарів інструментом — писачком, а… звичайним пером! “Працювати у такій техніці важче, – каже пані Леся, – зате лінії виходять тоншими і результат роботи – витонченіший…”
Скільки помережаних візерунками диво-писанок вийшло з-під рук, чи то пак, з-під пера майстрів за майже чверть століття (!), що вони займаються писанкарством, неможливо і полічити — рахунок пішов уже на тисячі… “Тисяч три-чотири, мабуть, набереться, — каже пан Юрій. — Хоча усе створене за цей час, звичайно ж, не збереглося – багато робіт подарували, деякі продали, чимало наших писанок помандрували у приватні колекції за кордон – свого часу вони експонувалися у Хорватії, Бельгії, США, Канаді, вистачає їх і у тернопільських музеях…”
Сказати, скільки людей завдяки талановитим майстрам навчилися писати писанки — також важко: опанувавши та “засмакувавши” процес створення рукотворного дива, пані Леся та пан Юрій на своїх майстер-класах залюбки долучають до нього усіх охочих. “Скажу чесно, ми навіть задумувалися над тим, щоб облаштувати свій музей писанок і відкрити у Тернополі школу писанкарства, — каже пан Юрій, — проте самотужки, без допомоги небайдужих до мистецтва меценатів, нам не впоратися…”
Подружжя інженерів понад чверть століття створює писанкові шедеври
“Свою першу писанку я побачила “вживу”, уже… намалювавши її, — пригадує пані Леся. – За освітою ми з чоловіком інженери. Я — хімік, Юрій — механік. Працювали у проектному інституті, а на початку 90-их, коли усе розлетілося, в одну мить залишилися без роботи і без грошей… Якось я випадково натрапила по телевізору на сюжет про писанкарство, захотілося і собі спробувати. Тим більше, що мала доброго “вчителя” — Юрій умів розписувати писанки, бо цим мистецтвом добре володіли і його мама, і бабуся… І з того пішло-поїхало: вже у 1993 році на своїй першій персональній виставці ми представили більше 300 писанок!”
Якихось особливих секретів у писанкарській справі, каже пані Леся, немає. Головні її “складники” — терпіння і натхнення. І тоді, “набивши руку”, замість звичайного курячого яйця отримаєте розписаний шедевр. Зрештою, чому лише замість курячого? Подружжя пише писанки і на страусиних яйцях, а найбільше робіт – на гусячих. “На них і розігнатися є де, і фарбу вони краще вбирають, тому писанки виходять яскравішими, — каже жінка. – І хоча підготувати гусяче, а тим більше страусине яйце до розпису вимагає більше часу і зусиль, все ж результат вартий того…” Що найдивовижніше — двох однакових писанок серед робіт майстрів не знайти! “Писанку неможливо повторити, як не старайся, — каже пані Леся. — Бо ж і лінії можуть лягти по-іншому, і те, як саме яйце сприйме фарбу…” Нестримні лінії безконечника, хвильки, складне плетиво орнаментальних стрічок творять таку динаміку руху, що, здається, – писанка крутиться. Знаки на писанках знайомі, але їх добір, стрункість ліній, майстерність виконання — неперевершені… І якщо на створення однієї помережаної візерунками писанки у майстрів іде до 10 годин праці, то, повірте, і розглядати-розшифровувати її можна також безкінечно довго!
Різновидів писанок є чимало: і класичні традиційні, і крапанки, і дряпанки, хтось робить мальованки… А ще, розповідає пан Юрій, із яйця можна зробити своєрідні… “витинанки”! Їх повітряна легкість просто вражає. Що стосується техніки виготовлення, то вона нескладна, — каже чоловік. — Це так звані писанки у техніці наскрізного витравлювання… Головне — мати бажання, час і терпіння…
Як тернопільські писанкарі на всеукраїнському конкурсі перемогли
За що б талановите подружжя не бралося, усе їм вдається: торік вони вперше взяли участь у всеукраїнському Фестивалі писанок, розмалювавши – цього разу уже фарбами – метрові писанкові заготовки і… стали переможцями у номінації “авторська писанка”!
“Коли людина у пенсійному віці, її непросто чимось здивувати, — усміхається пан Юрій. — Життя моє було багатогранне і насичене. В молодості займався веслуванням на байдарках (майстер спорту). За плечима — гірські походи в Тянь-Шані і Саянах, сплави по гірських ріках, веслування на морських ялах. Нині бігаю марафонські дистанції, пасічникую і вже 30 років пишу писанки. А здивувався, коли ми з дружиною посіли перше місце на фестивалі “Писанка’2016”. Я вперше взяв в руки пензля і вперше малював художніми фарбами. Крім того, я — дальтонік і погано розрізняю кольори, а їх відтінки зовсім зливаються — стають сірими, тож кольоровою гамою моєї писанки керувала дружина. І ось так, завдячуючи їй, у сімейній зв’язці, я й досяг успіху. Ось такий наш сімейний тернопільський тандем…”
“Я прихильниця традиційних символів у писанкарстві, — зазначає пані Леся. — На писанках нема нічого випадкового: кожна крапочка, рисочка, хвилька має своє символічне значення. У кожного з них своє призначення, а комбінація їх — це ніби своєрідне послання. Я завжди стараюсь різними комбінаціями символів створювати неповторні візерунки на поверхні яйця. За таким принципом була намальована і ця писанка, яка, несподівано для мене, стала однією з найкращих на фестивалі. Несподіванкою стало й те, що перше місце довелось поділити зі… своїм чоловіком.
Для нашого подружжя писанкарство нині є передовсім духовною потребою. Писанкарство — це і філософія, і стиль життя. Творити усією родиною у злагоді та любові – найкращий дарунок долі, що і є найщасливішою миттю життя…”
Нині ми просто купуємо наклейки, наліплюємо їх на яйце і вважаємо, що маємо писанки. І не треба бавитися з воском, писачком, барвниками… Однак процес творення писанки — це зовсім інші емоції, інші відчуття. Це — наче молитва… Коли берете у руки звичайне біле яйце, додайте до нього пломінчик свічечки, дрібку бджолиного воску, трішки терпіння, Божого благословення і витворите ось таке диво, як писанка… А на Великдень, коли свята водиця скропить кошик з паскою, усміхнеться до нас веселковими кольорами писанка. І на душі посвітлішає, бо “Воістину Христос Воскрес!”.
Джерело: НОВА Тернопільська газета







