Так послухати, то за наших дідів-прадідів сексу не було. Жінка-берегиня, помолившись, люляла дітей у колисці, завбачливо подавши чоловікові борщ із пампушками. Образ етнографічної селяночки в уявленні людей мало не сакралізований, про інтим у контексті “сивої давнини” взагалі говорити лячно.
Сороміцькі пісні та обсценна лексика вперто не помічаються, а обговорювати тодішнє статеве життя взагалі вважається моветоном. Ну, не поєднується у нашій уяві порнографічна гра в притулу на вечорницях із картинним “садком вишневим коло хати”!
Між тим, діти звідкись бралися. Мало того, для позначення певних процесів та частин тіла використовувалися цілком конкретні слова та сталі вислови.
Товкачик на сковороді
Звісно, інтимні речі не завжди називали прямо. Особливо багато евфемізмів у пісенній ліриці, де все було красиво, і псувати ідилію прямим текстом не хотілося. Скажімо, спільне спання чоловіка та жінки позначається як “ночують” або “говорять до зорі”, “до рання”, козак до дівчини “щоночі ходить”. У постовій пісні, записаній на Черкащині, ідеться:
– Ой ти, козаче, ти хрещатий барвіночку. Хто тобі постелить при дорозі постельочку.
– Ой, є у мене широкий лист буркунини, ти мені, дівчино, при дорозі люба й мила”.
Що цікаво, у радянському виданні 1963 року “Ігри та пісні” рядків з натяком на секс у цій самій пісні вже нема.
У той же час побутове мовлення та “спеціальні” сороміцькі пісні були зовсім іншим світом. Хоча про інтимне, судячи зі слів інформаторів, люди говорити наче й встидалися, проте у межах своєї вікової групи таке обговорення напевне було нормальним. Згідно із записами другої половини 19 ст, для позначення статевих органів та статевого акту часто використовувалися запозичені слова, відомі нам зараз як матюки. Між тим, питомо українська інтимна лексика теж була.
“Дідо пхає, пуцька гнеться, баба сі нервує”.
Є загальновідомі слова для називання чоловічих та жіночих статевих органів. Етнограф Михайло Красиков називає слово “сковорода” евфемізмом для позначення жіночого статевого органу. Те саме і з “бандуркою”, “ступою”. “Моя ступка не порожня, топче шляхта подорожня”. Дослідник називає цілий ряд пестливо-зменшувальних синонімів до статевих органів обох статей: хуєньку, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька; пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька… Приклади такого розмаїття та кодових сталих виразів можна знайти у збірці сороміцьких пісень “Бандурка”. У гуцулів були свої слова: пуцька і потка. З сороміцьких коломийок, записаних у Вижньому Березові: “а та потка кучерява, всередині лиса, то вона мні виглядає як кусочок мнєса”, “дівки потки поголили”. Процес наявності або відсутності ерекції описується так: “стала пуцька дротом”, “дідо пхає, пуцька гнеться, баба сі нервує”. Ще символом чоловікості та чоловічого члена вважалася риба. Член також називали щупаком.
Були й ще точніші анатомічні подробиці. Голівка так і називалася, а от з клітором просто розмаїття назв. Вже на новгородських берестяних грамотах (№ 955 (XII ст.) для позначення клітора використовується слово “кіль”. У дореволюційних дослідженнях статевого життя зустрічається слово “скоботень”, а також “шкворень”. Вікіпедія стверджує, що питомо українська назва клітора – линдик.
Від телесування і далі
Те, що нині називається недолугим для української мови словом “петтінг”, називалося “телесування”.
Тепер перейдімо до процесу. Пестощі, те, що нині називається недолугим для української мови словом “петтінг”, називалося “телесування” або “цілування”. При чому це не тільки те цілування, яке ми можемо уявити. Ось, як у пісні: “А дєвка з парнєм спать ложиться, вона только шо вляглась. Только шо вляглася да целованнєм зайнялася”. Ще один термін, скажімо так, взаємної мастурбації – секеляння:
“Секеляння або тьорка (занесений термін) стрічається і між парубоцтвом і дівоцтвом. Одначе про те не зібрано богато матеріалу, бо збирати його трудно. Коли оповідач хотів розказати якусь “казку” про те, як секеляють ся великі, дівки з дівками або чоловіки з чоловіками, то не дали йому, бо казка занадто стидка”, – пише Марко Грушевський у дослідженні “Жінка і її полове життє…” І трошки на захист гетеросексульності: “Хайби вже хлопчик та дівчинка собі секелялись, а то й дівчата з дівчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти й шморгають ся одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті. (…) Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному”. Для дівчат мастурбація також називалася “шморганням” (“пальцем сами себе шморгають”).
“Хайби вже хлопчик та дівчинка собі секелялись, а то й дівчата з дівчатами! Лізе одне на одне, як поросята ті. Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному”. Для дівчат мастурбація також називалася шморганням: “пальцем сами себе шморгають”
Дослідження Марка Грушевського 1907 року є справжнім “кладезем” з інтимної термінології. Цікаво, що при перевиданні книжки у 2006 році усі “брудні” подробиці життя українців зникли.
Місячні називали “циганами”. Та, за джерелами Грушевського, говорити вголос про “цигани” було соромно, тому казали “шарівські”. Зараз важко зрозуміти, чим “цигани напали” соромніше звучить за “шарівські приїхали”, але факт лишається фактом. У більш поважному товаристві казали “місяшне”, “рубашне”, “женське”. Цікаво, що казати про “циган” вголос люди наче й соромилися, а от те, що місячні проступають на сорочку (для місячних носили спеціальну сорочку, із грубшим подолом) – це було зрозуміло. Хіба молоді дівчата у часи гуляння на вулиці соромилися іти у хлопчаче товариство, відсиджувалися вдома. Наводяться також інші регіональні позначення менструації: пола, “червоний Іван”, “має на собі”, “пере ся”, “кров”, “той час”, “кошуля”, “сорочка”. Інтелігенція користувалася словами “регули”, “місячне”, “свій час”.
Жінка, яка втратила цноту, називалася “прогуляна”. Цнотлива – “з калиною”, “не прогуляна”. Всім відомі вислови “збити вінок”, “калину ламати” для позначення втрати цноти.
Статевий потяг називали “кортячка”, “свербіння”. Про припинення статевого життя казали “руки помито”.
Сперма називалася “плоть”, “сім’я”. За свідченнями Грушевського, назви для полюцій не було.
Процес давання так і називався – давання. “Прийди, куме, сам, сам, то я тобі дам, дам. Товариша не бери – бо наробиш біди!” Ще використовували слово “лоскотати”: “чом ти мене не лоскочеш, чи не вмієш, чи не хочеш?”. Для розмови про секс та пестощі часто використовували слово “живіт”, який пестили, яким поверталися до партнера, яким притискалися.
Для позначення статевого акту у негативному сенсі, крім “занапастити”, було і слово “висмалити”. Митрофан Дикарів 1903 року наводить назву “пиз**смали” для групи парубків, які піддурили і зґвалтували (“висмалили”) дівчину. Примусовий статевий акт у фольклорі описувався, звісно, красивіше: “…взяли дівойку да й под боченьки. Завели єї под сухий явор, да й стали вони да й дилитися. Тому ручейку, тому другую. Тому ноженьку, тому другу”.
Звісно, важко навіть уявити все розмаїття інтимних слів, які використовувалися у всіх регіонах України. Відхрещуватися від цих слів можна ще довго. Але ж пропаде багатство! Ну, і ніде правди діти: хочемо ми цього чи не хочемо, а секс, як і обсценна та інтимна лексика, в Україні був.
Анастасія МЕЛЬНИЧЕНКО
