Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Мар’янівка Тернопільського району о. Іван Зозуля спільно зі старшим братом Петром Костиком та майстрами, які здійснювали підготовчі роботи з перекриття храму, віднайшов старовинні ікони, вік яких становить понад 127 років. Адже церкву спорудили у 1893 році.
«Радісна знахідка відкриває нам автентичну духовну спадщину нашої парафії, – розповідає декан Великоберезовицький о. Іван Зозуля. – Ми отримали підтвердження, що головними фундаторами храму була сім’я Романа та Ксенії Малевичів. Це, безумовно, цінні знахідки для історії сакрального мистецтва УГКЦ та парафії у с. Мар’янівка. Наша церква багато історією. 9 червня 1902 р. парафію візитував Митрополит Андрей Шептицький, а у липні 1937 р. – єпископ Никита Будка. Храм був осередком патріотичного, громадського та культурного життя для багатьох поколінь мар’янівчан. У серпні 1941 р. понад 100 жителів села підтримали Акт відновлення Української держави. Мабуть, саме через це у 1946 р. радянська влада закрила храм. Тоді ж, швидше за все, ікони й заховали, щоб войовничі атеїсти їх не знищили. Але у селі завжди були добрі господарі, саме за їх ініціативи на зорі незалежності церкву реставрували. І нині наші парафіяни та меценати роблять все для того, щоб наш духовний дім був одним із найкращих».
Після реставрації (1989–1990 рр.) упродовж 1991–2005 рр. у храмі душпастирював о. Михайло Симець. Від квітня 2005 р. адміністратором парафії є о. Іван Зозуля. Нову церкву освятив 21 вересня 2004 р. єпископ Михаїл Сабрига. Будівництво цього храму за пожертви усіх жителів села тривало 4 роки. Організаторами будови були Іван Борущак та Петро Костик. Іконостас виготовили майстри з Волині. У 2011 р. за пожертви парафіян, а також меценатів Петра Костика та Адама Чайківського споруджено дзвіницю.
Священник Іван Зозуля також повідомив, що за участю комісії у справах сакрального мистецтва Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ громада парафії відреставрує знайдені ікони.
Можна лише здогадуватися, як радітимуть душі мар’янівчан, які жертвували ці ікони для храму, коли вони знову займуть своє місце у церкві. Адже до ікон зі щирою молитвою про допомогу упродовж десятків літ зверталися ще прадіди і прабабці сучасних жителів села.
