Атласний рушник з мережаним візерунком, трояндами і написом „На щастя, на долю” вишили волонтери „Самооборони Майдану” для своїх побратимів, які одружуються 16 жовтня.
Наречений Максим – з Тернополя, працює таксистом, його обраниця Маша – львів’янка, студентка.
Так чи інакше, усі ми родом з 15 сотні „Самооборони Майдану”, — розповідає 20 хвилин волонтерка Лілія Мусіхіна. – Півтора роки війни, що з нами не було б, сотня і чота – це найближчі і найрідніші люди. На жаль, так виходило, що досі ми зустрічалися більше з сумного приводу. Збиралися на річницю Майдану і тричі – на похоронах наших побратимів. Так символічно, що одні наші побратими тримають небо, щоб другі продовжували рід, життя, Україну. 16 жовтня в нас весілля, а 19-го — річниця за Віктором Гурняком. Бо Україна – це не лише територія, це і дітки наші. І, Слава Богу, зовсім недавно одружилася в нас одна пара, яким ми вишивали рушника. Як кажуть, в нас не відбуло, і не прибуло в нашій родині, вони обоє з нашої сотні. І зараз в нас друга така приємна подія. Наш Максим одружується з Машою теж з нашої сотні.
Під час Майдану вона була в „Правому секторі”. Їх обох серце покликало воювати на Схід. Зустрілися в одній групі „Айдару”, разом відвоювали, демобілізувалися і вирішили одружитися. Маша була поранена, довший час ходила з палочкою, зараз її прооперували і все добре, розповідає волонтерка.
Зараз молодята готуються до весілля. Наречена планує бути у вишитій сукні, а наречений – у вишиванці.
— Єдине, за що переживаю, що після війни, після того, що там пережили, всім важко адаптуватися до мирного життя, а в них проблема подвійної адаптації, — розповідає Ліля Мусіхіна. – Крім того, що вони мають знайти роботу, облаштувати житло, навчитися жити разом в мирних умовах, то в них ще проблема адаптації як і будь-якої нової сім’ї. Вони звикають одне до одного в побуті, в якихось дрібницях, то знаю, що цим двом людям психологічно буде важче, ніж будь-кому. Звичайно, як і будь-якій молодій сім’ї, їм потрібна підтримка. Якби хтось хотів з тернополян допомогти їм адресно, було б класно.
Вони дуже хороші, дійсно світлі люди, дуже чутливі до чужого горя, розповідає Ліля Мусіхіна.
— Нещодавно в нас була ситуація, коли наш боєць не третій день після демобілізації потрапив в аварію, і вони прилетіли напевне першими на допомогу, — розповідає Лілія. — Вони дуже людяні. Взагалі в солдатів таке є, що вчаться приховувати емоції, вони трошки не такі, як інші, в них цього теж не забереш, але при цьому настільки є вогонь в очах, це гарні і хороші люди. Для них хотілося вишивати.
Лілія Мусіхіна разом з Романом Павлишиним вишили нареченим весільний рушник. Схему подарувала фірма, яка допомагає волонтерам зі схемами і бісером. Візерунок вишивали обоє, червоним — Ліля, а зеленим – Роман. Допомагали ще дівчата-волонтерки. Ліля каже, що вишиваний подарунок — це правильне і гарне рішення.
— Молодята дуже дружні, не бояться роботи, планують жити в чиїйсь хаті біля Тернополя, в них немає пафосу, гонитви за матеріальним, — каже волонтерка. — Це в багатьох солдатів так, вони трошки по-іншому ставляться до речей, нема, як російською кажуть, вещизм. Вони звикли обходитися малим. Зараз вони щасливі, що вони разом, що вони є один в одного, що на голову нічого не падає. Але знаючи їх, не здивуюся, якщо вони не довго пробудуть тут. В нас був не один випадок, коли бійці навіть після демобілізації поверталися на Схід.
Повідомляє infoprostir.te.ua
