За час мого відрядження минулого тижня розгорівся скандал навколо статті 7 законопроекту “Про освіту”. У зв’язку з цим хочу наголосити, що одне з пріоритетних завдань МОН – розширити застосування української мови в системі освіти України.
Про це у фейсбук повідомила міністр МОНу Ліля Гриневич
Важливий факт: після проголошення Незалежності України в 1991 році лише 49% школярів вчилися українською мовою, у 2015–2016 роках – 89% вчаться українською. Динаміка очевидна.
На жаль, непорозуміння під час розмови між представниками МОН та громадськими активістами, однією з яких була Лариса Ніцой (Larysa Nitsoi), спричинило до створення міфів навколо законопроекту “Про освіту” та суттєвого викривлення позиції МОН щодо мовного питання, які потім почали поширюватися у ЗМІ. Я повинна їх спростувати.
По-перше, поняття “білінгвіальної освіти” відсутнє в законопроекті “Про освіту”. Взагалі. Юрій Кононенко згадав про цей термін в контекcті пілотного проекту, який має зовсім інший зміст, ніж було представлено в медіа. В його рамках в школах з мовою викладання нацменшин додаються предмети, що викладаються українською мову. І, увага, цей проект направлений саме на підвищення рівня володіння українською учнями в таких школах. Наразі в нас лише 3 такі школи (бо це лише пілотний проект). Але потреба його розвивати очевидна – Закарпаття, де відчутний відсоток шкіл з мовою навчання нацменшин, показує найгірші результати ЗНО з української.
Читайте також: У студентському кампусі тернопільського університету великі зміни
По-друге, Законопроект “Про освіту” забезпечує застосування державної мови у навчальних закладах в тому ж обсязі, що й за чинним законодавством. По суті, норми статті 7 законопроекту не відрізняються від норм чинного законодавства. І під час кількарічного обговорення цього законопроекту саме ця стаття не викликала зауважень експертів.
Крім того, в Законі про вищу освіту чітко обмежено використання будь-якої мови, крім державної. Зокрема, викладання іноземною може вестися лише в приватних навчальних закладах та філіях іноземних університетів.
По-третє, пункт 2 статті 7 законопроекту “Про освіту”, в якій йдеться про право представників нацменшин навчатися рідною мовою у державних та комунальних навчальних закладах, практично повністю ідентичний останньому абзацу статті 53 Конституції України.
Просто порівняйте. Ось останній абзац 53 статті Конституції:
“Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах”.
А ось пункт 2 статті 7 законопроекту “Про освіту”:
“Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти. Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп), що створюються відповідно до законодавства”.
Особисто я налаштована на конструктивну співпрацю з громадськими активістами. Ми не зможемо обмежити цю статтю лише гарантією вивчення мови нацменшин і повністю виключити пункт про “навчання рідною мовою”, адже це право, гарантоване Конституцією України.
Однак, ми можемо в законі розширити цю статтю. Розшифрувати, що навчання мовами нацменшин здійснюється лише в початковій школі, а починаючи, наприклад, з базової ми починаємо розширювати спектр предметів, які викладаються українською.
Варіанти напрацювань у нас вже є, зараз головне зустрітися з активістами і спільно опрацювати пропозиції до законопроекту, які ми подамо на розгляд профільного комітету. Лариса Ніцой, як мені повідомили, зараз перебуває закордоном.
Важливо. Я жорстко попередила колектив міністерства і окремих посадових осіб про неприпустимість грубого спілкування з будь-ким, хто звертається до МОН. В разі повторення – будуть висновки. І ми працюємо над зміною ганебної, але глибоко вкоріненої української бюрократичної практики, коли відповідь на запит дається, щоб пояснити, чому “не можливо”, а не для того, щоб пояснити, що робиться, щоб було “можливо”. Це нелегка, але вже інша історія.
