Рухатись разом, поважаючи своє. Думками про значення європейського вибору і особливості європейськості поділився міський голова Тернополя Сергій Надал.
Цього тижня ми відзначаємо День Європи. Цивілізаційно Україна завжди була частиною Європи. У певні періоди історії ми навіть були прикладом для Європи, одним із центрів політичного, економічного та культурного життя Європи. Разом із тим, наш шлях до Європи ніколи не був простим. Останні кілька сотень років Україну намагалися вирвати з Європи. Кожен поневолювач намагався, у першу чергу, знищити ключові основи нашої європейськості.
Що насправді означає європейський вибір для України? Це – національна та культурна самобутність та здатність до самоврядності і відповідальності. Кожен завойовник діяв однаково. Він робив дві речі: нищив церкву та інтелігенцію. Ці інституції давали нам відчуття внутрішньо бути частиною європейської цивілізації через духовність та культуру. Знищував самоврядність, бо вона була ознакою свободи і волі, основою економічної самодостатності. Самоврядність – це завжди економічна свобода, яка у свою чергу є основою політичної свободи та основою національної самоідентифікації. Тому кожен авторитарний режим намагається знищити, у першу чергу, здатність до відповідальності. Здатність діяти «тут» і «зараз». Натомість пропонується інша модель – «за тебе все зроблять». Паралельно ж знищували ознаки національної ідентичності. Саме здатність відповідального самоврядування і є основною європейською цінністю українців.
Найбільше ця відповідальність проявилася у вигляді Магдебурзького або німецького права, що прийшло на наші землі у XIII столітті. Ця правова система дарувала дві основні речі.
По-перше, вона давала велику свободу у регулюванні господарських та суспільних відносин. Така свобода прийняття рішень давала поштовх до економічного розвитку. Саме з магдебурзьким правом пов’язують бурхливий розвиток не лише економіки, але й освіти та культури. Там, де є добра економіка – є ресурси на розвиток інших сфер.
По-друге, така свобода поєднувалася з відповідальністю. Кожен член громади розумів, що саме він нього залежить, в якій школі вчитимуться його діти, як розвиватиметься торгівля, як виглядатимуть вулиці його селища чи міста. Кожен розумів потребу побудови спільної держави, насамперед, для захисту від зовнішніх ворогів. Не було «нічийного майна», яке можна понищити. Магдебурзьке право робило громади сильнішими. Це право є основою створення сучасних європейських національних держав. У минулі часи у Європі більшість імперських режимів намагалися у першу чергу бити по двох речах: національній ідентичності та самоврядності. Бо обидві речі нерозривно пов’язані з прагненням свободи.
Магдебурзьке право – це по суті ознака прогресивного правильного європейського націоналізму. Воно добре прижилося на теренах України, бо багато в чому було традиційним для української системи права. В Україні споконвіку все вирішувала громада. У часи Київської Русі велику роль відігравало народне віче, з яким мусів радитися князь. У центрі козацької держави стояла рада, яка стратегічно керувала економічним та політичним життям. Гетьман був лише одним з рівних, обраним на певний час для управління. Навіть у часи окупації українці у різний спосіб намагалися зберегти елементи економічної та суспільної самоврядності. Завдяки цій самоврядності та відповідальності, бажанню спільно діяти тут, на місцях, ми і залишилися собою. Це бажання «брати відповідальність на себе» за побудовані недільні школи, бібліотеки, «просвіти» і є ознакою нашої європейськості, нашого правдивого націоналізму.
Сучасна Європа після багатьох експериментів побудови «європейського народу із стертими національними ознаками» повертається до правдивого націоналізму. Цей націоналізм полягає не в тому, щоб пригнічувати інших, як намагаються показати ідеологію націоналізму її противники. Він полягає у стратегії рухатись разом, поважаючи своє.
Майбутнє Європи за об’єднанням національних держав, де буде різноманіття культурної самобутності паралельно із взаємовигідними економічними відносинами. Така система будується на сильних громадах, коли повноваження і ресурси щодо господарських питань сконцентровані на найнижчому комунальному рівні. На державному ж вирішуються усі питання пов’язані з національною безпекою.
