Він – танцівник ансамблю ім. Павла Вірського, вона – артистка балету театру українського фольклору “Берегиня”.
А познайомилися вони у Теребовлі в культосвітньому училищі. Торік Вікторія і Олег Голоди відгуляли весілля, нині живуть у столиці. На рідну Тернопільщину приїжджають зрідка у гості до батьків.
– Чому вирішили присвятити своє життя танцю?
Олег: – Коли змалку почав танцювати і, виходячи на сцену, бачив щасливі очі глядачів, сам почав отримувати велике задоволення. Щоправда, тоді ще не розумів, що це стане справою мого життя. Якось побачив репетицію студентів Теребовлянського училища культури і зрозумів, що хочу там навчатись, вирішив туди вступати. А вже викладачі, у свою чергу, по-справжньому допомогли захопитись мистецтвом танцю.
Вікторія: – Танець – це частинка мене. Те, що буду хореографом, я знала ще в дитинстві, і вдячна батькам, які підтримали моє рішення. Я обожнюю сцену, мені подобається бачити щасливих людей, які виходять з концерту, це додає мені ще більше сил.
– Як ви познайомилися? Це було кохання з першого погляду?
О.: – Познайомились ми в училищі. Віка від мене була на курс старша. Ми обоє були старости на своїх потоках, тому на початку навіть трохи конкурували між собою.
В.: – Ні, кохання з першого погляду – це не про нас. Ми довго відкривались одне перед одним. Якась симпатія між нами була, але що це щось більше, ми зрозуміли, коли довелося розлучатись. Я на рік швидше закінчувала училище і поїхала вступати до столиці. Відтоді ми разом.
– Олеже, як освідчувалися Вікторії?
О.: – На той час ми вже три роки були разом. Одного дня я швидше повернувся зі студії і скромно зробив пропозицію на кухні. Ми тоді навчалися у Київському національному університеті ім. М. Драгоманова, а ввечері займалися у студії ім. П. Вірського.
В.: – У нас були розмови про весілля, але я не думала, що це так швидко. Для мене це стало, м’яко кажучи, шоком: квіти, свічки, каблучка і, звичайно, щире освідчення мого коханого… Я була на сьомому небі від щастя, як і будь-яка дівчина.
– Який момент з весілля вам найбільше запам’ятався?
О.: – Весілля – це був один із найщасливіших днів у моєму житті. Звісно, були танці, хороший настрій і справжнє кохання. Приємно було побачити всіх рідних та друзів.
В.: – Весілля в нас було тепле, сімейне. Оскільки майже всі наші друзі – творчі люди, то було дуже весело, були і танці, і співи. Олег навіть танцював сольний танець. Тітка подарувала ліхтарі у формі сердечок, які ми випускали у небо. Наступного ранку після весілля ми пішли на роботу. Медовий місяць святкували через рік – їздили в Італію до батьків. Заодно і рідних відвідали, і відпочили.
– Двоє людей однакової професії під одним дахом – це складно чи навпаки?
О.: – Це, безперечно, допомога, ми ходимо на концерти одне одного, обговорюємо виступи. До критики обоє ставимось позитивно.
В.: – Це велика перевага. Але у нас не було бажання працювати на одній роботі. Бачили на прикладі наших колег, коли зранку до ночі разом, тоді вдома нема про що поговорити. А так ми танцюємо в різних ансамблях, ділимося враженнями. Окрім того, там, де танцює Олег, дуже важко працювати, високі навантаження. Для мого здоров’я заважко.
– Які риси подобаються одне в одному?
О. : – Віка красива, розумна, дбайлива у стосунках, відкрита, щира.
В.: – Олег дуже добрий, неконфліктний, вміє знайти з кожною людиною спільну мову. Загалом ми лідери, але вміємо підлаштовуватися. Знаємо слабкі і сильні риси одне одного.
– Маєте спільне хобі?
О.: – Вікторія разом зі мною дивиться футбол, в неї просто іншого вибору нема (усміхається).
В.: – А Олег почав захоплюватися книжками, але він більше любить детективи, а я – прихильниця філософської літератури.
– Чи буває, що танцюєте вдвох для душі?
О.: – На кухні (усміхається).
– Маєте спільну мрію на двох?
В.: – Хороша сім’я, дитина, власне житло.
