Райцентр поблизу Тернополя (ще точніше – в 24 км на північний схід від обласного центру) – чудова ілюстрація того, чому порядне місто повинно лежати поряд з порядними трасами.
Кілька кілометрів, які відділяють Збараж від дороги з Тернополя на Кременець, вирішують у цьому маленькому місті все. Від виду автобусів, які сюди ходять (жахливі перестарілі ЛАЗи з пильними сидіннями і водієм з вічною цигаркою в роті, розбовтані маршрутки, забиті веселими бабками) – до нудної, як партійна газета, заспанної автостанції, від можливості автостопу чи альтернативних шляхів на той же Кременець – до кількості туристів, котрих у міста з ТАКОЮ історію аж ТАК мало.
Шкода, але що поробиш.
Це місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в XIII столітті місто належало польському королю Лешку Білому (до 1219 р.).
Коли під стіни міста 1474 року підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом з фортецею – але не підкорилися. За це татари знищили замок, розібрали по камінчику навіть мури. Ще раз зруйнували татари місто в 1598 році.
З 1636 р. Збараж належить до магнатів Вишнівецьких – так як колишній власник міста, пан Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців. Замок був одним з найміцніших, мав на озброєнні 50 гармат.
Це вже потім, в ХХ століті, після двох світових воєн, від замку лишилися лише фрагменти оборонних мурів та костяк палацу. З замкового каміння зводили ферми, в палаці влаштували палац піонерів, при якому діяла спортивна школа та різні гуртки. Лише в 1994 році комплекс визнали історико-архітектурним заповідником. Невдовзі в палаці запрацював музей, що так сподобався мені в 1999 році (вартість квитка – 30 (!!!!) копійок! Колекція писанок!! Скультури з реманенту (сапи-лопати-вила) канадської майстрині!!!).
Більшості назва Збараж зараз асоціюється з “Вогнем і мечем” Генріка Сенкевича – та Єжи Гоффмана – адже саме тут відбувалися важливі події козацької визвольної війни середини XVII ст.: в 1649 р. війська Хмельницького осадили сильний польський гарнізон в Збаражі. На допомогу осадженим вийшла добірна армія, керована самим королем Яном ІІ Казимиром.
Гетьман заатакував поляків під Зборовим (це недалеко від Збаража) і мало не взяв короля у полон. На заваді ставсоюзник Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей, що пригрозив, що перейде на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені. Результатом став Зборівський договір, за яким реєстр козацького війська було скорочено з 60 до 40 тисяч, а в складі гетьманської держави залишились Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, поділені на полки. Волинь, Поділля та Полісся відійшли до Польщі. Під мурами Збаразького замку загинув корсунський наказний полковник С. Мрозовицький (Н. Морозенко), тяжко був поранений Іван Богун.
1707 (чи 1702-го? Джерела плутаються) року тут побував Петро І. Разом з другом своїм, Іваном Мазепою. Їхали на зустріч з польським королем у Раву Руську. Хотіли тут навіть перночувати, але розвідка донесла, що десь неподалік знаходиться татарський гамбул. Цар побоявся зупинятися в Збаражі і поїхав на ночівлю до Раю під Бережанами, а що сталося там, читайте тут. Але це вже інша історія. Як і та, що тут, начебто, перед Берестецькою битвою, зупинявся Богдан Хмельницький.
Ця твердиня знаходиться трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі. Якщо хочете адресу по точніше – прошу: вул. Морозенка, 28. Замок реставрований, в ньому діє музей – з великою кількістю кількістю залів та цікавою експозицією. Одні скульптурні роботи з дерева на тему козацтва авторства Володимира Лупійчука чого варті. Магнати Збаразькі звели первісну дерев’яну твердиню в пів-кілометрі від своєї садиби в Старому Збаражі. Ця фортеця згоріла разом з онуком Федора Корибута, Василем Несвизьким – та всіма іншими захисниками твердині під час одного з ататрських набігів (трохи вище я вже писала про те, що збаразьці вибрали смерть поразці).
Наступний замок, зведений на тому самому місці, був знову дерев’яно-земляним – і доля в нього була клонована з долі свого попередника. Він згорів під час атаки кочівників в 1589р., коли обороною форпосту керував Януш Збаразький. Син Януша, Єжи, на початку XVII столітя вирішує звести кам’яну фортецю – і на новому місці. І з допомогою архітекторів з Західної Європи. Реформатор. Первісний проект В.Скамоцці, масштаб 1:300. Первісний проект В.Скамоцці, масштаб 1:300.
Перший проект був приготовлений венеціанцем Вінцентом Скамоцці ще для Кшиштофа Збаразького, але проект не пройшов: не надто оборонний, більше палацовий. (зображення Скамоцці раніше можна було побачити в музеї, в 2006р. я його портрету вже не знайшла). Проект замку Скамоцці спочатку описав в своєму трактаті “Про ідею універсальної архітектури”, а потім вже його ідеї частково знайшли своє втілення в Збаражі. Скамоцці, здається, близько до серця прийняв “Утопію” Томаса Мора. Тендер виграв інший проект, авторства Генріка ван Пеене (Henryk van Peene), вже перевіреного і знайомого магнатам: він був автора палацу Збаразьких в Кракові. Сталося це в 1625 році. Будівництво фортеці розпочалося через рік і тривало до 1631 року. Новостворена фортифікація зводилася за зразком фортеці Бреди (пам’ятаєте картину Дієго Веласкеса “Здача Бреди”? Ну а хоча б роман Артуро Переса-Реверти на цю саму тему?).
Замок в Збаражі в XVIIІ ст. Ескарповані зовнішні бастіони виростають з земляних валів висотою до 12 метрів, з терасою для оборонців форпосту в 23 метри завширшки. В плані – квадрат шириною в 88 м. Всередині бастіонів містилися склепінчасті каземати (зараз в них виставляють зразки старовинної зброї та дерев’яні скульптури учнів Пінзеля). Рів навколо бастіонів був глибоким і ДУЖЕ широким (подекуди аж до 40 метрів). В центрі замкового подвір’я, згідно з правилами будівництва “palazzo in fortezza” містився ренесансовий палац. Ну, чи це ще ренесанс, чи вже зародження бароко – судити спеціалістам, як на мене, ренесанс там виграє з рахунком 1:0. Перша руйнація такої “ідеальної” фортеці, зведеної за всіма канонами утопій Відродження, сталася в 1648 році. Козаки, звичайно ж. Польські джерела стверджують, що їх було аж 100 000. Чомусь мало віриться. Шо там було тій стотисячній дикій юрбі маленький замок з невеликою студнею? Але власники задумалися про посилення обороноздатності споруди. В 1649 році фортецю зміцнили за проектом архітектора з Лотарингії Дюбуа (Dubois). Бастіон. Скоро його відновлять. Бастіон. Скоро його відновлять. Якийсь час замок стояв пусткою, а потім перейшов до роду Вишнівецьких. 1675 року замок захопили та спалили турки, після чого його відбудував Дмитро Вишневецький. Саме в той час фортеця перетворилася на палац-резиденцію, втративши стратегічне значення як форпост. Проте це не зупинило російських солдатів від плюндрування споруди в 1707 і 1734 роках. Після смерті Дмитра Вишнівецького в 1682 році садиба переходить у власність Потоцьких: Юзефа, а потім його сина Станіслава, київського воєводи.
В руках Потоцьких Збараж залишиться до середини ХІХ ст. Перед Першою світовою війною комплекс реставрував останній приватний власник замку, Тадеуш Нємєнтовський. Російські війська невдовзі пустять його справу по вітру, висадивши каземати фортеці. В 1935 році Зв’язок Офіцерів Резерву отримав замок і влаштував в ньому… ресторан (щось подібне зараз діє в підвалах під касовим залом). Так тут і їли. аж поки не прийшла Друга світова.
Замок багато в чому подібний до оборонного комплексу в Підгірцях. Він квадратний у плані, оточений був з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок. Макет замку в одному з музейних залів Макет замку в одному з музейних залів На місці палацу – прямокутного в плані – раніше було внутрішнє подвір‘я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам‘яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах. Каземати замку одноповерхові, побудовані по периметру подвір’я, з відступом 12 м від зовнішніх оборонних мурів. Для підвищення обороноздатності проміжок між оборонними стінами та казематами у XVII ст. було засипано землею.
Фасад кожного з казематів виходить на подвір’я. Віконні та дверні прорізи мають обрамлення з білого тесаного каменю, вирішені у ренесансних формах. Покриття дахів – пласкі. Внутрішні приміщення перекриті кам’яними циліндричними склепіннями з розпалубками. З 1995 р. каземати включено до комплексу об’єктів Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі. В‘їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу.
П‘ятигранні бастіони збереглись частково – на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх з казематами і замковим подвір‘ям. Замок зберігся не повністю, бо приблизно в 1840 р. генерал Бем побудував на території цукровий завод, що прискорило занепад споруди. Хочеться порадити туристам не задовольнитися лише оглядом музею – а обійти весь комплекс – подекуди збереглися рештки мурів та башт.
Джерело: Замки та храми України
