Мірилом усіх публічних висловлювань мають бути відповідальність, чесність, усвідомлення масштабів української трагедії, пролита кров тисяч і тисяч воїнів і мирних громадян, плач і стогін згорьованих матерів та пошуки виходу із вкрай складного становища. Казали ж бо, що держава збудується лише на скривавленім підмурівку. Але чи не забагато  вже пролитої крові, чи буде належно використана жертовність і чи заколоситься врешті на трупах полеглих вільне українське життя? Поки що, на превеликий жаль, сини України кладуть свої голови від кулі ворожої і від дипломатїї зрадницької. Вибухло на весь світ під парламентом — є вбиті і поранені. Першим з урядовців вже через дві з половиною години висловився міністр внутрішніх справ Аваков: “Я прямо обвиняю Олега Тягнибока и его партию “Свобода” в преступлении…”, “Тягнибок привел под Верховную Раду подонков и бандитов, которые убивали и калечили наших солдат…”, “Это результат брошенных нескольких взрывных устройств со стороны людей в футболках партии “Свобода”…” Розпалившись, міністр з менторськими нотками в голосі пообіцяв, що “порядок в столице будет полным — есть и силы, и воля”, він вимагав “максимально жесткого наказания”, а завершив свій спіч жалісливо: “Все мы рано или поздно освободим свои кабинеты”. Остання фраза є найближчою до бажаного з усього словесного мотлоху, що його жбурнув в інтернет та ефір бездарний міністр. У попередньому випуску “НОВОЇ…” генерал-лейтенант міліції Віталій Максимов дав оцінку правовому та професійному рівню Авакова, вказавши детально на грубі порушення міністром закону та відсутність у нього оперативного досвіду. На думку фахівця, “уся кадрова політика в МВС, що була проведена за час керівництва Авакова, — безглузда, непрофесійна і антинародна”, адже “більше половини призначених ним керівників були представниками Партії регіонів і при режимі Януковича посідали керівні посади”. Віталій Вік- торович переконаний: “Чим швидше ми відправимо Авакова у відставку, тим легше стане всій Україні”. Дякуємо за чесну і принципову позицію, пане генерале! Якби Аваков не робив поспішних висновків, бажаючи відомстити “Свободі” за вимогу його відставки, а подивився у статтю 62 Конституції України, то знав би, що всі рівні перед Законом і Закону має вистачити на всіх. Бо у статті чорним по білому написано: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину.., доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Тому “товаріщ” міністр мав би не ляпати язиком, а показати оперативні здібності, виявити зловмисника чи зловмисників і передати матеріали до суду. Та опер з Арсена нікудишній, думати не хотілось, то й вказав на Тягнибока зі “Свободою”. Позиція політично заангажована, робота бездарна, але слідство зорієнтоване. Тепер зі шкіри лізтимуть, щоб втриматись на посадах і догодити владі. Просто обурливо, що постійно усміхнене й нахабне безталання може взагалі перебувати на держслужбі, тим більше керувати МВС. Якби навіть “господин Тягнибок”, як іменує лідера “Свободи” Аваков, був закоренілим рецидивістом, а його партія – зборищем терористів, без вироку суду міністр не повинен шпурляти брудні наклепи, піарячись на жертвах і крові. Вибачаюсь перед читачами за рясний букет російських цитат, але міністр МВС має, очевидно, українців за покірну худобу і української мови бридиться. А стаття 10 Конституції гласить: “Державною мовою в Україні є українська мова”. І президент з прем’єром чомусь не звернуть йому уваги. Спільними гріхами пов’язані чи як? А може, керівному тріо саме і потрібен безпринципний та слухняний пінкертон? Порошенко з Гройсманом також спочатку орієнтувались на Авакова, а від президентського блоку навіть була вчинена “Заява Тернопільської обласної організації”, у якій вчорашніх спільників зі “Свободи” безпідставно обізвали провокаторами, без слідства і суду заявляючи: “Відповідальність за вбивства, скоєні під Верховною Радою 31 серпня, мають понести організатори пікету, передусім ВО “Свобода”, під чиїм керівництвом відбулося кровопролиття під стінами парламенту”. Різко і однозначно холуї винесли вирок, а от підписатись мужності забракло. Тепер ніби притихли і поволі дають задню. Розуміючи, що Аваков явно перебрав і його не сприймають в суспільстві, на Банковій від нього тихенько дистанціюються. Чи були в минулому подібні прецеденти? 2-го жовтня 1990 року, ще за Радянської України, я був одним з організаторів пікету під Верховною Радою. З вини капітана-провокатора маса людей рушила у напрямку будівлі парламенту. Відбулася сутичка з ОМОНОм. Охоронці правопорядку били нас гумовими киями, щитами, штовхали і копали ногами. Демонстранти остерігались бити міліціонерів, але окремі сутички таки були. Були страх, злість, але не було звірячої злоби, як і великої соціальної різниці між людьми. Гранат ніхто не кидав. У ролі нинішнього Авакова виступив прокурор Потебенько. Без суду і слідства він назвав мене з трибуни парламенту злочинцем аж 23 рази. Бригадою слідчих керував тоді вчорашній заступник генпрокурора Володимир Павлович Гузир. Ніхто з нас не уникав суду, а п’ять місяців Лук’янівської тюрми були певною школою. На слідстві і в тюрмі ніхто мене не принижував. А уявляю, якби сьогодні потрапив в зуби Авакову, то чи зобачив би світ Божий? Нинішня влада — найцинічніша і найжорстокіша від усіх попередніх, хоч і “спікає” по-англійськи. То хто ж вчинив криваву провокацію? Замовників і виконавців мають встановити слідство та суд. Гадаю, що ситуацію під ВР тримали на контролі спецслужби Кремля. Диверсію могли спланувати і здійснити “орли Авакова”, підігруючи або виконуючи замовлення місцевих та закордонних ворогів — ненависників націоналізму і української України. А міг кинути гранату і просто скалічений війною суб’єкт, чим моментально скористався Аваков для політичної розправи. Пригадую, як борець і патріот В’ячеслав Чорновіл зустрів приготовану для нього смерть, а телебачення повідомило цю сумну звістку. Відразу на екрані з’явився наближений до Кучми міністр внутрішніх справ Кравченко. Без тіні співчуття і сумніву коментував загибеь дисидента і багаторічного в’язня совіцьких централів як звичайну дорожньо-транспортну пригоду. Таким чином ще до суду і офіційного розгляду справи скерував слідство у бажаному напрямку. “Орли Кравченка” дістали настанову, як “замазати” підступне вбивство політичного опонента Кучми. А потім було вбивство журналіста Гонгадзе. Довго ще красувався міністр Кравченко, походжаючи перед строєм вишикуваних урядовців, серед яких були Кучма, іноземні посли та інша надвисока публіка. А потім міністр чомусь застрелився … двома вбивчими пострілами в голову. Напевно, для міліцейського міністра, обтяженого злочинами, однієї кулі було замало… Дай, Боже, йому здоров’я, але цікаво, чим завершить міністр Аваков?