Той, хто мав, хоч якусь виготовлену на заводі іграшку, вважався щасливцем. У мене (я був ду-у-у-же мілітаризованим) в середині 50-х було аж дві іграшки: пушка, що стріляла кульками з підшипника і пістолет, схожий на ТТ, що спочатку, поки не поламався, стріляв пістонами. Пістони це два склеєних паперових кружечки, між якими в середині вкраплена сірка. Якщо по ньому пристукнути чимось твердим сірка запалюється і утворюється хлопок – малесенький вибух.
Очевидно, проблеми з пояснюванням різних предметів і слів будуть виникати і надалі, тому, що багатьох, звичних тоді у побуті предметів, назв і слів вже не існує. А кульки по мірі необхідності поповнювались до нескінченності. Треба було тільки знайти потрібний підшипник коло якогось гаража, розбити його і… маєш море боєзапасів.
Читайте також: Мережу “порвало” відео: кіт нищить Різдвяну ялинку
Перелік тодішніх наших іграшок був мізерним не тільки тому, що в магазинах їх не було, але і тому, що не мали батьки грошей навіть на найбільш необхідне: продукти і різні вдяганки. На дитячі забаганки фінансування проводилось, як казали вже потім у застійні часи, по «остаточному прінціпу». Тобто, коли грошей нема – не фінансували зовсім, а от коли є … то також ні, бо не вистачало на основне.
Збірка спогадів про Тернопіль “Пацани повоєнних років“
Публікується вперше в рамках проекту “Най все буде Тернопіль!”
