Кілька тижнів тому завершився цьогорічний чемпіонат області з футболу. Його підсумки у розмові з журналістом “НОВОЇ…” підбиває голова Тернопільської обласної федерації футболу Володимир Мариновський.
— Володимире Миколайовичу, вдруге поспіль чемпіоном Тернопільської області дуже впевнено стала теребовлянська “Нива”. Для нашого краю таке домінування благо чи навпаки?
— Про теребовлянську “Ниву” можу сказати тільки добрі слова. Безумовно, цей клуб є зразковим у нашому чемпіонаті, і представники інших команд, бачачи таку організацію футбольного процесу, стосунки керівництва і гравців, тягнуться до цього рівня. Отже, не дивно, що “Нива” цього року здобула всі обласні трофеї — перше місце у чемпіонаті, кубок та суперкубок. Хочу щиро подякувати Степану Никерую, який за підтримки місцевої районної адміністрації умудряється у наш нелегкий час зводити кінці з кінцями у фінансовій діяльності футбольного клубу. Ну, а завдяки тренерському штабу на чолі з Романом Курдупелем команда демонструє яскраву переможну гру.
— Високий рівень гри продемонстрували в чемпіонаті і два інші призери…
— Безумовно, “Дністер” із Заліщиків — не перший рік зразок плідної співпраці влади і бізнесу. Президент клубу Ігор Білінський забезпечує фінансову та командну дисципліну, і це позначається на стабільних результатах. Колектив постійно серед лідерів.
Ну, а бронзовим призером досить несподівано став ФК “КАМ” із с. Бурдяківці Борщівського району. Інформація про те, що ця команда буде виступати в чемпіонаті області, з’явилася за лічені тижні до початку змагань. Перед сезоном йшлося про старт у чемпіонаті однієї команди з Борщівського району, але районна влада не знайшла порозуміння з представниками села Бурдяківці, і у підсумку місцева команда вирішила грати самостійно. Заявився на чемпіонат і ФК “Борщів”, але після першого кола через фінансові негаразди змушений був знятися. А ось “КАМ” на чолі зі своїм тренером і меценатом Анатолієм Коником продемонстрував, що навіть у дебютному для себе чемпіонаті можна виступати доволі успішно і навіть бути у призерах.
— Конкуренцію призерам намагалися скласти інші лідери обласного чемпіонату…
— Так, традиційно вгорі турнірної таблиці представники Кременця, Чорткова та Бережан. Нині вони опинилися поза турнірною таблицею — в когось зміна поколінь, комусь просто відверто не пощастило, але ми впевнені, що у цих містах футбол живе, і їх команди про себе ще не раз заявлять.
Відзначу ще одного дебютанта — “ДСО”. Команда посіла сьоме місце і продемонструвала чималий потенціал. Обов’язково будемо сприяти у її становленні і, дай Боже, щоб вони надовго закріпилися серед учасників нашого чемпіонату.
Напевно нижче своїх можливостей зіграли цього року “Поділля-Агрон” із Тернопільського району та “Збруч” із Підволочиська, адже у попередні роки вони боролися за нагороди, а нині опинилися внизу турнірної таблиці. Сподіваємося, що й команда Зборова обов’язково покращить результати, адже у сезоні’2015 вона виступала після тривалої перерви і посіла восьме місце.
Могла, гадаю, показати вищі результати і команда обласної ДЮСШ. Усі розуміють, що у її складі виступають юні футболісти, але у них налагоджений щоденний тренувальний процес, склад награється у чемпіонаті ДЮФЛ, а тому ми розраховували, що “школярі” боротимуться за вищі місця, але не так сталося, як гадалося…
— Перед стартом чемпіонату ви намагалися повернути можновладців обличчям до футболу, проводили “круглі столи”, просили у керівників області та районів допомоги для учасників чемпіонату. Це дало якісь реальні результати?
— Ні, нічого путнього з цих прохань не вийшло. Представники ОДА та облради запевнили нас, що допоможуть. Говорили, що у кожному районі повинна бути команда-учасниця чемпіонату, та, на жаль, з новими керівниками у Гусятині, Ланівцях, Збаражі, Бучачі, Монастириській, Підгайцях домовитися так і не вдалося. Ці райони не були представлені у чемпіонаті області, хоча, наприклад, у Бучачі завжди були багаті футбольні традиції. А Гусятинському району просто соромно не мати команд ані в райцентрі, ані в Хоросткові, ані в Копичинцях з їх добре відомою дитячою футбольною школою.
Хоча від влади потрібно небагато — було б лише бажання і символічна допомога. У регіонах, як правило, достатньо футбольних спонсорів та меценатів і вони підтримають ці процеси — хтось допоможе з транспортом, хтось — з пальним, хтось —з харчуванням і т.д., однак якщо керівникам району футбол не потрібен, то, звісно, і бізнес-структури не хочуть брати на себе зобов’язання з координування футбольної команди. Отже, справа передусім за владою.
денис Лучка
