Тернопільська міська рада подала до суду скаргу з вимогою зобов’язати поліцію порушити кримінальну справу проти посадових осіб Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області. Підстава – остаточне рішення Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №500/1753/23, яке визнало всі звинувачення, які висували місцеві аудитори щодо закупівлі спальних мішків безпідставними, безпідставними і замовними.
Хронологія фабрикації
2023 рік. Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області “виявляє” порушення у закупівлі 4500 спальних мішків на суму 12,7 млн гривень. Висновок: товар нібито неякісний, закупівля незаконна, вимагається повернення коштів.
На основі цих висновків – кримінальна справа, прослуховування посадовців ТМР, публічні підозри, брудна медіа-кампанія про так зване “розкрадання мільйонів у міськраді”.
23 квітня 2025 року. Верховний Суд встановлює: спальні мішки належної якості, сертифікати дійсні, порушень немає. Держаудитслужба “допустила істотні помилки”, її вимоги “безпідставні”.
Селективна справедливість
2 червня 2025 року ТМР звертається до поліції з заявою про кримінальні правопорушення посадовців Держаудитслужби. За все треба відповідати. І за виконання “замовлення” також.
Не одразу поліція внесла в Єдиного реєстру досудових розслідувань. Звернулись до суду. Внесли. Дивна логіка: коли треба “викривати” міськраду на основі сумнівних висновків – кримінальна справа за 24 години. Коли треба розслідувати дії самих аудиторів після рішення Верховного Суду – пауза.
Питання без відповідей
Хто віддавав накази місцевим працівникам Держаудитслужби щодо такої брудної кампанії стосовно ТМР? Чому ігнорувалися наявні сертифікати та протоколи випробувань? Хто координував швидке поширення звинувачень у ЗМІ?
Чи була це демонстрація “ефективності” для вищого керівництва? Спроба відволікти увагу від реальних проблем? Частина системної кампанії проти місцевого самоврядування?
Механізм безвідповідальності
Ця історія розкриває класичну схему функціонування пострадянської бюрократії: атакувати швидко, відповідати ніколи. Місцеві аудитори діяли з впевненістю людей, які знають – їм нічого не буде. Адже хто розслідуватиме їхні дії? Ті самі структури, які з ними співпрацювали?
Показово, що на відкриття кримінальної справи проти ТМР знадобилося кілька днів. На відмову розслідувати дії аудиторів – також кілька днів. Ефективність вражає.
Питання системи
Але справа не лише у конкретних чиновниках з Тернопільського офісу Держаудитслужби. Вона у системі, яка дозволяє таку поведінку. У культурі, де “показати активність” важливіше за встановлення істини. Де репутація людей стає розмінною монетою у внутрішньовідомчих іграх.
Чи випадково атака на ТМР збіглася з періодом, коли центральна влада особливо активно шукала “стрілочників” на місцях? Чи не була це частина більш широкої стратегії – знайти винних там, де їх легше знайти, аніж там, де вони насправді є?
Ціна брехні
Верховний Суд поставив крапку: ТМР діяла законно, звинувачення безпідставні. Але хто відшкодує моральну шкоду людям, яких публічно шельмували як злодіїв? Хто поверне довіру громадян до місцевої влади, підірвану безпідставними звинуваченнями?
Якщо державні службовці можуть безкарно нищити репутації, застосовувати репресії проти органів місцевого самоврядування, а потім ховатися за “відсутністю ознак злочину” – про яку державу ми говоримо? Про державу, де закон захищає лише тих, хто його застосовує?
Посадові особи Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області мають дати відповідь. Не лише про свої дії, а й про тих, хто їх до цих дій спонукав. Бо справжня справедливість починається з того моменту, коли ті, хто мав би її забезпечувати, самі стають перед нею беззахисними.
Новина від пресслужби
