Розгораються пристрасті навколо виділення земельної ділянки площею 0,11 га під незавершене будівництво торгового закладу площею 31,5 кв. метрів на вулиці 15 квітня 2е.
Тобто, всупереч статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, під кусок старого напіврозваленого фундаменту, трохи більшого ніж гараж, тернопільські депутати з «барського плеча» виділяють понад 11 сотиків землі. Після виготовлення проекту землеустрою, «щасливий» набувач ділянки ТОВ «Руна-Інкам» хотіло наскоком ще й затвердити проект. Але дякувати долі та окремим свідомим народним обранцям, які після публікацій у тернопільських інтернет-ЗМІ підняли шум, це питання не було винесено на розгляд сесії. Поки що…
Ми ж принагідно нагадаємо нашим читачам історію утворення фундаменту на цій ділянці та яке відношення до цього всього має ТОВ «Руна-Інкам» і кандидат на посаду судді Верховного Суду України. Отож, рішенням Тернопільської міської ради №887 від 08.11.1995 року ділянка площею 0,03 га і де зараз встановлений фундамент, на конкурсній основі була надана в тимчасове користування МП «Сервіс ВСВ» для облаштування зупинки громадського транспорту.
Але рішенням міськради №215 від 10.03.1999 року його було скасовано, а також зобов’язано підприємство звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів та привести її в належний стан. Підставою для скасування рішення став акт роботи комісії по обстеженні стану будівництва зупинки громадського транспорту ” бульвар С.Петлюри” по вулиці 15 Квітня. Комісія встановила, що МП “Сервіс ВСВ” не розробило проектної документації та не заключило договору на користування землею, а самовільно в 1997 розпочало будівельні роботи (викопали котлован, завезли частину будівельних матеріалів). Також було виявлено, що під полотном забудови проходить потужний каналізаційний колектор та магістральний водопровід, а це в свою чергу забороняє у даному місці будувати капітальні споруди. Крім того, мешканці прилеглих вулиць неодноразово зверталися до міської ради з приводу впорядкування зупинки, влаштування навісу, встановлення лавочок. Справа «зависла» до 2015 року, аж поки на «горизонті не замаячив» такий собі громадянин Кухар О.М. Що то за місцевий «фрукт», ми обов’язково поінформуємо наших читачів, але судячи з того, як розвивалися події далі, Остап Бендер і Девід Коперфілд курять нервово в кутку. Отже, у 2015 році пан Кухар укладає з ПП ” Сервіс ВСВ” (було МП, а стало ПП?) договір купівлі -продажу на це незаконне будівництво датований 2002!!! роком ,у якому він стверджує, що у нього є право власності на цей об’єкт! Після цього Кухар звертається до суду з претензією і вимагає визнати за ним право власності на цей об’єкт. Цю справу розглядає суддя Братасюк В.М., який, до речі, нині виборює посаду судді Верховного Суду України. Чи то пан Кухар «пустив тумана в очі» служителю Феміди, чи , може чимсь «підсолодив» гірке, після майданне життя судді, але стається диво і Братасюк визнає право власності за Кухарем О.М. на підставі скасованого рішення міськради №887 від 08.11.1995 р” Про надання в тимчасове користування земельних ділянок під влаштування зупинок громадського транспорту на конкурсній основі», а також на підставі підробленого договору купівлі- продажу. При цьому суддя навіть не перевірив чи існує в природі будь-який документ на право власності на цей об’єкт, не говорячи вже про інші допущені численні та грубі процесуальні порушення. Що ж він буде робити у Верховному Суді України, як вершити людські долі, коли таке витворяє? А щасливий пан Кухар , після оформлення за собою права власності на даний об’єкт, передає його в статутний фонд ТОВ” Руна-Інкам”, навіть не будучи його засновником!( Остап Бендер з Коперфілдом в цей час закурюють по другій цигарці). І ось тепер сумно відоме товариство чекає останньої сесії міськради, щоб на кінець прибрати цю ділянку до рук. До речі, як вдалося дізнатися редакції нашого сайту, фактичним керівником «Руна-Інкам» є юрист відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради Назар Станович. Совпаденіє? Не думав!
P/S. Сподіваємось, що наша публікація зацікавить правоохоронні органи, а також Вищу раду правосуддя, які зможуть дати кваліфіковану оцінку діям названих у статті осіб.
Сергій Сергієнко, Часопис
